– Вибачте, вам погано? – Лірана схилилася над чоловіком, який впав на одне коліно і не завалився обличчям у бруд лише тому, що встиг спертися об землю рукою.
Чужинець. Одяг хоч і простого крою, поширеного в центральній частині країни, але з дорогої тканини. Каштанове волосся сягає лише середини шиї, а не торкається плечей як у місцевих чоловіків, але виглядає акуратно, доглянуто. Риси обличчя привабливі, хоча точніше дівчині розгледіти не вдалося: він опустив голову, ніби його скрутив новий напад.
По всьому видно, аристократ, але не хизується багатством. Коня поряд не було. Чи то чоловік вирішив пройтися пішки, то чи конячка його скинула. А може, він і не падає зовсім, а навпаки, намагається відвестися після падіння? Перебуваючи в розгубленості, вона нахилилася до нього ще нижче і зробила спробу підняти.
– Що з вами? Тримайтеся, земля після дощу холодна, не треба вам на ній сидіти.
Він сперся на неочікувану помічницю і підняв голову. Жовто-оранжеві поблискуючі очі з вугільно-чорними продовгуватими зіницями прокололи вогнем, проникли в душу. Дракон! У Ліри перехопило подих. Насилу глитнувши, вона спробувала відсторонитися, але чоловік не дав, утримав, продовжуючи вдивлятися, здавалося, в саму її суть. Що він намагається там побачити? Чому не відпускає?
– Дякую, шановний сіере, що допомогли її затримати! – захеканий стражник був вироком. І як тільки наздогнав так швидко?!
Дівчину немов вдарили під дих. Ліра незрячим поглядом дивилася на дракона. Так ось що це було! Всього лише виверт, щоб затримати і не дати втекти! А вона-то, дурепа, подумала, що людині дійсно погано, що потрібна допомога... А він і не людина зовсім. Як підло і низько, як гидко. Всі вони, дракони, одним миром мазані. Начхати на почуття інших, аби домогтися своїх цілей.
Незнайомець продовжував чіпко тримати її за руку, не даючи зробити й кроку, а потім ніби схаменувся, випустив і, похитуючись, піднявся. Але навіть опинившись на волі, Ліра зрозуміла, що програла, бігти було пізно: із заростей з'явилося ще троє захеканих охоронців, а впоратися відразу з чотирма чоловіками (вірніше, в чотирма людьми і одним драконом) зараз було вище її сил.
– Сієро Лірано, вам же на користь повернутися в замок, – стражник ступив до неї і вхопив під руку.
Повернутися?! Та він, мабуть, жартує!
– Куди ви її ведете? – дракон оглянув охоронців і знову подивився на Лірану.
– Не хвилюйтеся, поважний сіере, – шанобливо схилив голову здоровань Піт, один із новоприбулої трійці. – Сієра всього лише повертається в рідну домівку, де її ДУ-У-УЖЕ чекають...
О так, чекають! Як голодні гості індичку в День подяки. Але час на обурення їй ніхто не дав. Оточивши щільним кільцем, стражники повели Ліру в бік ненависного замку. А у дівчини перед уявним поглядом все стояли пронизливі драконячі очі чоловіка, що залишився на галявині, того, хто перешкодив втекти і допоміг остаточно занапастити її життя.
«Не пробачу!»
Замок, побудований з брудно-сірого грубого каменю, до якого вони зараз наближалися, здавався похмурішим, ніж зазвичай. Як і його мешканці, він навіював страх і тривогу. З небажанням крокуючи за стражниками, Лірана розуміла, що приречена. Це була єдина спроба втекти, і вона її втратила. А нема чого було проявляти участь до всіляких незнайомців, що нібито потрапили в халепу! Сама по вуха в проблемах, так ні, треба було влізти ще сильніше.
Хоча справа тут не тільки в її жалісливості. Ліру ніби щось потягнуло до цього чоловіка, щось, чому вона не могла знайти пояснення. Забувши і про втечу, і про можливих переслідувачів, дівчина, як теля на забій, поспішила до лускатого, просто не могла вчинити інакше. Це було немов мана, противитися якій виявилося абсолютно неможливо. Що ж це таке? Якась драконяча магія?
– Так ось де ти була! – назустріч утікачці вийшов кремезний темноволосий чоловік з густою бородою. Його парадний камзол був наполовину розкритий, немов пана відволікли під час одягання.
Батько...
– Ви мали рацію, сіере Трайдер, вона дійсно намагалася втекти, – здав Лірану один із охоронців, хоча міг би прикрити і сказати, що вона просто вийшла прогулятися. – Ледве наздогнали.
Турин Трайдер звів кущисті брови.
– У мій кабінет. Жваво! – він розвернувся і попрямував назад у замок.
І Ліру, підштовхуючи в спину, повели за ним.
Двері замкової бібліотеки, яка служила господареві ще й кабінетом, розчинилися під його сильною рукою. Дівчину заштовхнули слідом, після чого за спиною клацнув замок. Це щоб знову не спробувала втекти? Та тут без шансів, тільки не з-під носа здорованя Турина.
– Ти всього лише моя бастарда і повинна бути вдячна, що я всі ці роки тебе шанував і навіть дав деяку освіту, – почав він. – Навіть Флоріс і Беріс не сміють мені заперечувати, а вони мої рідні доньки. Тоді як смієш ТИ намагатися порушити мої плани?!
Хвиля люті, що виходила від нього, могла налякати кого завгодно, що вже казати про тендітну дівчину, яка ледь вступила у шлюбний вік. Ліра так і стояла біля дверей, немов її сила волі могла б змусити запечатаний магією замок відкритися. Тут без декількох заклинань не обійтися.
– Готуйся до церемонії. І щоб без дурниць мені! Якщо ця угода зірветься з твоєї провини... – господар замку хруснув кісточками пальців.