Розділ 5. Те, що лишається

Софія поклала свою відповідь на стіл п’ятдесят другого дня. Четвертий прихід їжі вже прийняли. Бен, Марк і Ада невдовзі мали йти на сьому зміну, а Даніель досі рахував час від першого відкладеного виходу.

— Я їду, — сказала Софія.

Він відсунув власний супровідний лист.

— Із нами?

— Дорогою можу йти з вами. У приймальні моя заява окрема.

Даніель кивнув швидше, ніж устиг обдумати наступне запитання.

Софія сіла. Цього разу сумку поставила поряд, не тримала на колінах. Розгорнула тільки сторінку з підтвердженням особистої звірки.

— Я не обіцяю знайти людей. Не обіцяю закінчити того самого дня, коли ти одержиш свою відповідь. Якщо мені треба буде лишитись, говоритимемо тоді. Не зараз за мене.

— Добре.

Вона чекала.

— Я запишу спільну дорогу й окремий пошук, — додав він. — Якщо ти дозволиш номер для реєстрації відвідувачів.

— Номер і моє ім’я.

Він дістав чистий аркуш. Перед тим як написати його, ще раз показав призначення документа: дорожнє погодження й повідомлення приймальні. Софія звірила рядок, підписала тільки свою частину.

— Тут, — сказала вона. — Додатки везу сама.

Даніель поклав її копію на сухе місце, де вона могла забрати її перед виходом. Хотілося запитати, чи стало їй легше. Вона переглядала підтвердження з такою увагою, наче від неправильної літери могли знову зачинитися двері. Він не запитав.

Бен узяв обід і зупинився біля столу.

— Підеш до майстерні перед дорогою?

— Якщо буде час, — відповіла Софія.

— Я про твою домашню полицю. Ти казала, там лишаються незведені записи.

Вона підняла очі.

— Передам тільки загальні. Решту закрию.

— Кому загальні?

Софія назвала дорослу мешканку, з якою працювала над ними. Даніель бачив, як вони домовлялися про час передачі.

Коли робітники пішли, Софія занесла сумку до кімнати. Даніель лишився біля нового рядка з її ім’ям. Тепер можна було просити дорожній пропуск на трьох — якщо Леон погодиться.

Він знайшов Леона надворі, біля порожньої тари. Той зняв рукавички, вислухав і подивився на ліве плече.

— Теліжку на тебе не записуй.

— Не записую.

— Навіть коли лишиться останній кілометр.

Даніель не відповів одразу. Останній кілометр було надто легко уявити коротким.

— Не записую, — повторив він.

Леон сів на нижню сходинку. Даніель сів поряд, аби не нависати.

— Я йду з людьми, — сказав Леон. — Не вперед за дозволом, поки ви чекаєте. Якщо шлях не підтверджений, зупиняємось. Якщо немає чим оплатити затримку, шукаємо прихисток і нову угоду. Моє «стоп» не обговорюємо під час бігу.

Даніель провів правою долонею по коліну. Він міг погодитись легко, доки дорога існувала тільки на папері. Леон дивився на нього так, ніби знав це.

— Запишемо, — сказав Даніель. — І право повернутися.

— Разом, якщо причина стосується всієї групи.

У коридорі загриміли порожні каністри. Леон піднявся, допоміг посунути їх під стіну й повернувся без рукавичок.

— І не кажи, що я наздожену. Я хочу знати, де ночуватиму, до темряви.

Даніель дістав олівець. У маршрут він вписував місця, де вони могли зупинитися чи повернути назад.

***

Наступного ранку четверту воду прийняли до сніданку. Ніна звірила допуск партії перед переливом, перевірила вільний об’єм і відклала приймальну копію. Даніель не попросив набрати з А на дорогу. У новому дорожньому запиті стояв окремий харчовий і питний пакет.

Бен, Ада й Марк вийшли на останню з восьми змін. Даніель не затримував Марка проханням перевірити майбутні теліжки. Той іще мав закінчити оплачений ремонт і повернути власний інструмент.

Спільне звернення до центрального поста подали після ранкових повідомлень. Даніель приніс уже перевірену дату примусового переналаштування. Олена й Сава підтвердили свої частини через Лідію; прохання про довгі строки спиралося на новий змінний і матеріальний договір, а не на бажання трьох людей піти.

Леон підписав умови супроводу. Софія звірила обсяг власного дозволу. У складі відвідувачів лишилися троє.

Марк прийшов додому о пів на третю з актом приймання останньої зміни. У новому ремонтному договорі всі дев’яносто шість годин були закриті. Ада поклала свій примірник перед Ніною, Бен — поряд.

Даніель дочекався, поки Марк умиється, і показав йому дорожній перелік.

— Подивишся інструмент?

— Подивлюся. З вами не йду.

— Я знаю.

Марк повільно витер руки.

— Ти знаєш, що я лишаюсь. Ти ще не знаєш, як питатимеш мене з дороги.

Даніель поклав перелік. Марк міг би розібрати майже будь-яку їхню дорожню деталь краще за нього. Саме тому так легко було уявляти його на іншому кінці станції щоразу, коли знадобиться.

— Погоджені сеанси, — сказав Даніель. — І тільки після того, як передамо матеріал.

— Короткий дозволений витяг. Не розповідь, з якої я маю вгадати пристрій.

Марк відкрив інструментальну коробку. Деякі речі лишив у дорожньому переліку, інші викреслив: вони важили забагато й вимагали деталі, якої в них не було. Даніель переніс у свою копію те, що лишилося.

Для трьох майбутніх консультацій погодили вечірні двадцятихвилинні вікна. Павел мав одержувати дозволений витяг завчасно, повторювати відправникові поля й передавати Маркові до читання. Пошукові додатки Софії в цей канал не входили. Більший оригінал належало привезти фізично.

Емма прийшла з підтвердженням через дорослу клінічну кураторку Люсі. Дівчина погодила перенести їхні зустрічі на сьому вечора в три визначені дні; Марк сам звірив шістдесят восьмий, сімдесят шостий і вісімдесятий із календарем сеансів. Решта клінічних зустрічей лишалася їхньою окремою домовленістю.

— Вона сказала, щоб я не погоджував їй кожен вечір на місяць наперед, — повідомив Марк.

Даніель усміхнувся.

— Справедливо.

— Для тебе теж.

Марк закрив коробку. Даніель забрав скорочений перелік і більше не просив додати «про всяк випадок».