Розділ 1. Ранковий рейс

Кришка зісковзнула з Даніелевих пальців і покотилася під лаву. Він устиг притиснути її носком черевика, перш ніж потягнувся лівою.

У кухні було ще темно. На годиннику біля дверей стояла шоста; з-за перегородки долинав Павелів кашель. Даніель підняв кришку правою, витер і поклав окремо. Єдина мала посудина, в якій звечора лишалася вода, стояла відкрита. П’ять літрів. Він хотів набрати кухоль, а натомість мало не перекинув її.

— Не піднімай, — сказав Павел із порога. — Я наллю.

— Вона ж не повна.

— От і добре.

Павел узяв посудину за ручку. Даніель звільнив місце біля миски, куди склали чисті чашки. За ніч плече затерпло під тканиною; він проспав від десятої до шостої, але перший рух усе одно довелося робити повільно. Заряд був повний. Води це не наливало.

Станція ожила, поки Павел ставив посудину назад. Він повернувся до неї й записав кілька слів на звороті старої накладної.

— Районний диспетчер. Хочуть підтвердження на ранкову видачу.

Даніель дістав зі спільної папки вчорашній лист. У ньому був номер Н-09 і час установлення. До восьмої сорок п’ять касета ще мала працювати. Він перегорнув аркуш, шукаючи наступну передачу.

Порожньо.

Напередодні тут лежав запечатаний пакунок. Леон брав його до Назарового рейсу, і далі ранкова робота складалася зі знайомих рухів. Учора останні позичені рації й діжки поїхали назад; машини з водою на сьогодні не призначили.

— П’ятнадцять нових є на насосному посту, — сказав Даніель.

Павел прикрив мікрофон долонею.

— Є. Але хто дозволив видати сьогоднішню?

Даніель поклав старий лист на стіл. Касети існували. Паперу, який зв’язував цей запас із нинішньою зміною, ще не було.

Він запитав диспетчера через Павела, що потрібно для місцевої видачі. У відповідь одержав час пакетного рейсу й вимогу погодженої копії. Ніну будити до її шостої п’ятнадцять не стали. Даніель розгорнув чистий аркуш і переписав номер поста, лишивши місце для її звірки.

Унизу вчорашнього листа було інше число: сорок п’ятий день, дев’ята ранку. Строк виключення двох східних житлових областей. Та сама межа стояла в нарядах постів і службового живлення. Досі ці записи допомагали їм дожити до наступного водного приймання. Тепер вода вже була вдома, а строк ішов далі.

У папці за ними лежала адреса Р-6. Даніель знав її майже напам’ять: Північний ремонтний двір, будівля чотири. Можна було принаймні сьогодні розпитати про дорогу. Пройти її частину. Віднести копію туди, де за словом «обслуговування» стояла людина, здатна відповісти.

Він підсунув адресу до краю столу.

— Тобі теж паперовий рейс потрібен? — запитав Павел.

— Може, після ранкової передачі…

Павел не договорив за нього. Зі станції покликали диспетчера на іншому кінці, й у кухні на кілька секунд стало чути тільки воду в кухлі.

Ніна прийшла о шостій п’ятнадцять із волоссям, прим’ятим з одного боку. Вона глянула на відкриту посудину, тоді на чистий лист.

— Уже витрачали?

— Павел налив.

— Скільки?

Він показав кухоль. Ніна відсунула адресу Р-6 від мокрого місця, дістала домашній аркуш і спершу записала воду.

Даніель пояснив нову видачу. Вона перечитала назву шафи.

— На N. У нас їх немає. І сьогодні ніхто не привезе звідти пакунок із водою.

— Тому підтвердження поїде до них. Саму касету Віра видасть там.

Ніна провела пальцем по порожньому рядку для пломби.

— Тоді так і пиши. Я не підпишу, що передала те, чого не тримала.

Вони виправили рядок до дзвінка. Павел прочитав диспетчерові нову форму, повторив одержане підтвердження й час. Наряд на місцеву видачу зареєстрували о шостій двадцять п’ять. Ніна до пів на сьому звірила домашню копію; її підпис стосувався погодження, а не чужої шафи.

Леон вийшов у коридор, застібаючи куртку.

— Пакунок став худіший.

— Сьогодні тільки папір, — сказала Ніна.

— Уперше за тиждень він не вдає цеглину.

Даніель простягнув йому копію, а потім затримав руку.

— Якщо Назар сьогодні далі на північ…

Леон глянув на аркуш, який лишався на столі.

— Я передаю це на розі о шостій п’ятдесят. Куди машина їде після поста, запитай Назара. Мене сьогодні в дальню дорогу не записуй.

Даніель відпустив папір.

Леон пішов о шостій тридцять п’ять. На його місці Ніна поставила накриту сніданкову порцію. З верхнього пакунка дістала решту. Даніель раптом побачив, скільки рук і чашок мусить пройти повз стіл, перш ніж усі поїдять. Учорашні двісті сім порцій були тут. Завтрашнього нового приходу ніхто не обіцяв.

— На три звичайні дні, — сказав він.

— Якщо ніхто не привезе ще людей і ми не віддамо чужому рейсу нашу їжу.

— Я міг би взяти тільки на дорогу до…

Ніна поставила миску перед ним.

— До чого? Ти знаєш, скільки йти?

Він узяв ложку. Невідомий шлях до будівлі чотири вже мав у його голові зручну довжину. На листі такої довжини не було.

Бен приніс із коридору дві чашки, одну з відбитою ручкою. Ніна взяла цілу, а другу лишила собі. Даніель потягнувся поміняти їх місцями.

— Гаряче вже не наллю, — сказала вона. — А холодну втримати зможу.

Бен сів навпроти й довго розв’язував шнурок, який затягнувся в черевику вузлом. Даніель нахилився допомогти, та Бен підняв очі.

— Поїж. Я впораюсь.

Ніна попросила посунути папери подалі від їжі. Даніель зібрав їх в один стос і звільнив Бенові місце для чашки. Павел далі говорив зі станцією, а навколо дзенькали ложки й пересували стільці. Бен упорався з вузлом, розпрямив ногу під столом і взяв ложку.

Марк прийшов із кімнати після пів на сьому й сів, обережно обходячи Софіїне місце. Емма з’явилася за кілька хвилин. Вона побачила, як Даніель підтягує куртку до старого плеча.

— Їсти спочатку можеш. Одягатися поки не треба.

— Я тільки до району.

— І до району підеш після перев’язки.