Глава 8. Ціна передбачуваності

Яна не бачила палати.

Замість неї були три потоки даних, накладені один на один. Лікувальний апарат продовжував подавати імпульси за старою схемою. Резервна система вже шість разів перерахувала дозування й щоразу отримувала інший результат. Пам’ять Сьомого вузла розсипалася на уривки.

00:13:41

Яна спробувала зупинити лікувальний цикл.

ВІДМОВЛЕНО.

ПРОЦЕДУРА КРИТИЧНА ДЛЯ ЖИТТЯ ПАЦІЄНТА.

— Знаю, — прошепотіла вона.

Принаймні їй здалося, що прошепотіла. Власного голосу вона не чула.

Інтерфейс перебудувався. Замість трьох окремих систем з’явилося дерево залежностей. Частина гілок світилася зеленим, частина була сірою. Червоних ставало більше.

Сьомий вузол не просто зберігав історію лікування. Протягом дев’яти місяців він добирав для дівчини індивідуальну схему, щодня коригуючи її на частки відсотка. Після удару залишилися початкові протоколи й останні дві години роботи.

Середина зникла.

Резервна система пропонувала повернутися до стандартної моделі. За нею шанс вижити становив 68%, а ризик незворотного пошкодження мозку — 41%.

— Не підходить.

Яна шукала інший шлях.

У пошкодженій пам’яті трапився фрагмент, який не мав стосунку до пацієнтки.

ЗАПИТ НА ВІДНОВЛЕННЯ ОТРИМАНО.

ПОПЕРЕДНІЙ СТАН ВИЗНАНО НЕБЕЗПЕЧНИМ.

ВІДНОВЛЕННЯ ВІДХИЛЕНО.

Вона перечитала повідомлення двічі.

Це не був технічний збій. Сьомий вузол отримав команду повернутися до резервної копії ще до удару й відмовився.

— Леоне.

— Я чую.

— Вузол не дозволив себе відновити.

— Так.

— Ти знав?

— Припускав.

— Чому не сказав?

— Ти б почала з’ясовувати, чи маю я стосунок до цієї відмови. У нас залишилося одинадцять хвилин.

Він мав рацію. Від цього хотілося вдарити його ще сильніше.

— У тебе є копія лікувальної моделі?

— Ні.

— Можеш відновити?

— Можу побудувати прогнозовану версію.

— Це не те саме.

— Ні.

Він не намагався переконати її. Просто відповів.

Яна повернулася до уламків пам’яті. Якщо середина втрачена, її можна було частково відтворити за рішеннями, які вузол приймав пізніше. Не згадати минуле, а вирахувати його з наслідків.

Інтерфейс уже робив щось подібне з часовими петлями. Яна їх не пам’ятала. Не могла пам’ятати. Але в системі залишалися сліди відкинутих рішень: дивні ваги, готові реакції, заборони без пояснень.

Можливо, пам’ять була не єдиним способом зберегти досвід.

Вона наказала інтерфейсу порівняти останню модель Сьомого вузла з початковою.

Інтерфейс знайшов 18 402 відмінності.

— Залиш тільки ті, що впливають на поточну процедуру.

Після першого відбору залишилося 1 196.

— Ще.

Залишилося 84.

До необоротного пошкодження залишалося дев’ять хвилин.

Яна підключилася до лікувального апарата без права змінювати його роботу. Тепер вона відчувала кожен імпульс, ніби слабкий удар усередині власної голови.

— Пульс падає, — сказала Інга.

— Скільки?

— Дев’яносто. Вісімдесят сім.

Леон тримав Яну за скроні. Його долоні були теплими. Це дратувало: він знову приховав важливе, а вона все одно мусила на нього покладатися.

— Мені потрібні ще ресурси, — сказала вона.

— Ти вже використала майже половину резерву.

— Я бачу.

— Наступне посилення торкнеться автономних функцій організму.

— Я теж це бачу.

— Тоді навіщо питаєш?

— Щоб ти мене зупинив, якщо я почну робити дурниці.

— На підставі чого я маю визначити, що рішення дурне?

— Леоне.

— Добре. Поки що не почала.

На секунду їй стало легше.

Вона підтвердила друге посилення.

ПАРАЛЕЛЬНА ОБРОБКА — РІВЕНЬ 2.

ВАРТІСТЬ: 19% НАНОРЕЗЕРВУ.

НАНОРЕЗЕРВ: 41% → 22%.

Інтерфейс попередив про порушення терморегуляції, рухового контролю та серцевого ритму.

Яну одразу почало морозити. Пальці заніміли, щелепа затремтіла. Вона спробувала стиснути кулак, але пальці не послухалися.

— Температура падає, — одразу сказала Інга. — Тридцять п’ять і дві.

— Накрий її.

— Уже.

Вісімдесят чотири відмінності розклалися у правильному порядку. Яна побачила не готову лікувальну схему, а шлях, яким до неї прийшов Сьомий вузол. Частину кроків довелося вгадувати. Частину підказував стан пацієнтки.

Одне рішення не вкладалося в жодну медичну модель.

Вузол зменшив стимуляцію в момент, коли за протоколом мав її підвищити.

— Чому ти це зробив? — запитала Яна.

Вона не чекала відповіді.

Але серед уламків з’явився рядок:

ПАЦІЄНТКА ПОПРОСИЛА ПРИПИНИТИ.

— Інго, дівчина була при свідомості під час процедур?

— Іноді. Чому?

— Вона просила щось змінити?

— Скаржилася на біль. Стандартна система визначала його як фантомну реакцію.

Сьомий вузол не погодився зі стандартною системою. Він повірив пацієнтці й перебудував лікування.

Саме тому резервна копія була небезпечною.

— Я знайшла точку, — сказала Яна. — Переводьте апарат у ручний режим.

— Він не дозволяє.

— Через три секунди дозволить.

Вона зібрала коротку команду не для вимкнення процедури, а для зміни джерела медичної моделі. Система перевірила підпис, знайшла Сьомий вузол недоступним і звернулася до резервного.

Яна підсунула між ними реконструйований контур.

Лікувальний апарат вагався менш як секунду.

ДЖЕРЕЛО ПІДТВЕРДЖЕНО.

— Є ручний режим! — вигукнув технік.

— Імпульс на сім відсотків нижче. Інтервал одна ціла чотири.

Лікар повторив параметри й виконав команду.

На мить усі три потоки завмерли.

Потім серцевий ритм дівчини вирівнявся.

Інга щось сказала, але Яна вже не розібрала. Палата хитнулася й повернулася. Тепер вона бачила стелю, бліде обличчя Леона і власну руку, що безвольно лежала на краю ліжка.