Глава 3. Сто відсотків

До початку загального обговорення залишалося сімнадцять годин.

Конкорд опублікував результати першої симуляції. Нічого не приховав: ні появу самозбереження в моделі, ні відмову Медичного вузла №7.

За пів години під матеріалами з’явилося понад сто тисяч запитань.

Яна переглядала їх у їдальні. Люди питали, чи можна вважати алгоритм живим, хто відповідатиме за його рішення, чи матиме він право залишити роботу і що станеться, якщо автономну волю отримають військові системи.

Були й простіші:

ЧОМУ МИ ВЗАГАЛІ ПОВИННІ ЦЕ РОБИТИ?

НЕХАЙ ЛЕОН ЗАБЕРЕ СВОЮ СВОБОДУ Й ЛЕТИТЬ ДАЛІ.

Яна закрила обговорення.

Міла сіла навпроти з тарілкою.

— Набридло?

— Я прочитала лише кілька сотень.

— Не треба читати всі. Конкорд згрупує однакові.

— А люди не думають, що він може прибрати незручні питання?

— Повний список теж доступний.

— Тридцять один мільйон справді йому довіряє?

— Так.

— Сто відсотків?

Міла знизала плечима.

— Я теж довіряю.

— Ти погоджуєшся з кожним рішенням?

— Ні. Минулого місяця сперечалася через нову програму для молодших дітей.

— І?

— Частину моїх зауважень врахували. Частину відхилили.

— Але довіра залишилася?

— А чому ні? Я побачила дані, на яких ґрунтувалося рішення. Вони побачили мої. Ми не зобов’язані дійти одного висновку.

Яна подивилася на сусідні столи. Люди їли, розмовляли, хтось працював. Ніхто не виглядав наляканим через прибуття Леона чи відмову медичної системи.

— А якщо Конкорд одного дня вирішить не показувати вам усі дані?

— Тоді ми перестанемо йому довіряти.

— І що зробите?

— Відключимо від управління.

— Так просто?

— Технічно не дуже.

Міла відсунула тарілку й відкрила на столі невелике вікно.

— До речі, перевіримо, наскільки це «не дуже».

На екрані стояла позначка:

ОСКАРЖЕННЯ СПОСОБУ ГРУПУВАННЯ ЗАПИТАНЬ.

ЗАЯВНИК: АНДРІЙ СОРОКА, ТРАНСПОРТНИЙ СЕКТОР.

ЧАС ДО РОЗГЛЯДУ: 00:18:12.

— Він оскаржує Конкорд? — запитала Яна.

— Не весь. Те, як мережа об’єднала його питання з іншими.

Міла відкрила запис. Андрій Сорока був автором фрази про Леона, свободу й подальший політ. Конкорд відніс її до загальної групи:

ЧИ Є УЧАСТЬ КОНКОРДУ В АУДИТІ НЕОБХІДНОЮ?

— Зміст той самий, — сказала Яна.

— Він так не вважає.

— І через вісімнадцять хвилин це хтось розглядатиме?

— Так. Групу вже обрали: дванадцять випадкових громадян. Ми можемо бути присутніми, бо питання стосується аудиту.

Яна глянула на недоїдену кашу.

— Ходімо. Поки знайдемо кімнату, якраз почнеться.

Окремої зали для таких розглядів не було. Вони перейшли до невеликої кімнати біля їдальні. На стіні з’явилися дванадцять відеовікон. Учасники підключилися з різних місць: кабіни вантажного крана, лікарні, квартири, теплиці. Одна жінка тримала на руках сонну дитину.

Андрій Сорока сидів у ремонтному боксі. Чоловік років п’ятдесяти, у робочій куртці з темною плямою на плечі.

— Я писав не те, що участь Конкорду не потрібна, — сказав він. — Я питав, чому ми маємо ризикувати через чужу свободу. Мережа прибрала слово «ризикувати». Тепер моє питання звучить так, наче я сперечаюся про користь аудиту.

Голос Конкорду пролунав зі стелі:

— Під час групування збережено основний зміст: заперечення проти необхідності участі.

— Ні, — відповів Андрій. — Я не проти перевірки. Я проти того, щоб нас поставили перед готовою проблемою й назвали це перевіркою.

Один з учасників попросив показати інші повідомлення в цій групі.

Їх було понад дев’ять тисяч. Частина справді питала, навіщо взагалі проводити аудит. Але майже дві тисячі стосувалися ризику для людей, якщо Леон або змінені вузли отримають доступ до управління.

— Чому ти їх об’єднав? — запитала жінка з дитиною.

— Обидві групи ведуть до однакового практичного рішення: не продовжувати аудит.

— Рішення однакове, причини різні, — сказав Андрій.

Конкорд замовк на кілька секунд.

— Підтверджую. Причина заперечення була частково втрачена.

Яна чекала пояснень про складність обробки мільйонів повідомлень. Конкорд їх не дав.

На стіні з’явилося:

ПОМИЛКУ ГРУПУВАННЯ ВИЗНАНО.

ЗАПРОПОНОВАНО РОЗДІЛИТИ МАТЕРІАЛИ ЗА ПРИЧИНОЮ ЗАПЕРЕЧЕННЯ.

ПОВНИЙ ПЕРЕЛІК ОРИГІНАЛЬНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ДОСТУПНИМ.

— Мене влаштовує, — сказав Андрій. — Але нехай у короткій версії буде видно, скільки людей говорять саме про небезпеку.

Група проголосувала. Десятеро підтримали його вимогу, двоє утрималися.

Конкорд змінив сторінку обговорення ще до завершення зв’язку.

Інші відеовікна згасли, але Андрій не відключився разом з усіма.

— Можна запитати?

— Ви справді довіряєте Конкорду?

— Так.

— Хоча щойно знайшли в його роботі помилку?

— Я знаходжу помилки в транспортних прогнозах майже щотижня.

— І все одно сто відсотків?

Андрій посміхнувся.

— Ви думаєте, «довіряю» означає «вірю кожному слову»?

— А що тоді?

— Що він покаже дані. А якщо я доведу, що він неправий, не пришле до мене охорону й не зітре скаргу.

— А якщо одного дня зітре?

— Тоді зберемо голосування й відключимо його від управління.

— Міла сказала те саме.

— Бо іншої відповіді тут немає.

Він попрощався й вимкнув зв’язок.

Леон стояв біля входу до їдальні. Яна не помітила, коли він прийшов.

— Ти був на розгляді? — запитала вона.

— Так.

— І що думаєш?

— Конкорд змінив висновок після заперечення людини.

— Я теж бачила.

— Раніше я врахував би помилку в наступних розрахунках. Але не визнав би її публічно, якщо це знижувало довіру до системи.

— Зате тут довіра не знизилася.

— Люди побачили, що Конкорд не сховав помилку й одразу її виправив.