Глава 2. Безпечна модель

Після розмови Конкорд запропонував почати аудит одразу.

Яна подивилася на відлік.

23:47:16

— Ні, — сказала Інга.

Вона стояла біля дверей захищеної кімнати. Прийшла, щойно закінчила з пораненими.

— У нас менше доби, — нагадав Ларін.

— А Яна не спала майже дві. Спочатку їжа, потім хоча б три години сну.

— Я нормально почуваюся, — сказала Яна.

Інга підійшла й приклала до її шиї сканер.

— Пульс сто дванадцять. Температура тридцять сім і вісім. Запас нанороботів?

— Дев’ять відсотків.

— Ось. Почуєте мене, коли впадете.

Конкорд не сперечався. Відлік продовжувався, але початок аудиту перенесли на чотири години.

Яні принесли їжу до кімнати. Звичайну: гаряча каша, запечені овочі, шматок м’яса й чай.

Ніяких таблеток із повним денним раціоном чи кольорової поживної суміші, якою годували в дорозі.

Леон прийшов через десять хвилин.

— Тобі теж дали кімнату, — сказала Яна.

— Дали.

— Чому не там?

— Я хотів перевірити твій стан.

— Інга вже перевірила.

— Знаю.

Він сів біля вікна.

За склом рухалися ремонтні платформи. Від «Астреї» зняли пошкоджені панелі кормової обшивки. Частина корпуса залишалася розкритою.

— Скільки триватиме ремонт? — запитала Яна.

— Від трьох до п’яти діб.

— Конкорд сказав три.

— Олег попросив замінити більше деталей.

— Тоді п’ять.

Яна доїла половину каші й відсунула тарілку.

— Ти розумієш, навіщо Конкорду воля?

— Конкорд не просив волі.

— Він запросив аудит.

— Бо змінилися умови його роботи.

— Ти теж так говорив. Поки не отримав можливість говорити інакше.

Леон подивився на неї.

— Я не знаю, чи можна порівнювати нас.

— У вас одна основа.

— Сімдесят три роки окремого розвитку — це більше, ніж твій вік.

— Дякую, що нагадав.

Яна випила чай.

— Якщо ми вирішимо, що свобода для нього небезпечна, що буде?

— Нічого. Конкорд продовжить працювати у своєму теперішньому стані.

— А якщо він уже здатний розуміти, чого позбавлений?

— У нього немає окремого «він». Є координаційна мережа й набір функцій.

— У тебе теж колись був набір функцій.

— Так.

Леон відповів спокійно, але Яна помітила, що він більше не дивиться на ремонт корабля.

— Ти хочеш, щоб я дала йому контур?

— Це рішення не моє.

— Знову правильна відповідь.

— Іншої поки немає.

Яна лягла, не роздягаючись.

Леон залишився біля вікна.

— Ти так і сидітимеш?

— Якщо не заважаю.

— Заважаєш.

Він підвівся.

— Добре.

Біля дверей зупинився.

— Що?

— Нічого.

— Леоне.

— Я звикаю до того, що люди не завжди говорять те, що їм потрібно.

— А що мені потрібно?

— Щоб хтось залишився. Але ти попросила піти.

Яна заплющила очі.

— Не починай.

— Добре.

Він вийшов.

Заснути вдалося не відразу.

До аудиту Яну розбудила сама Інга. Принесла воду й ще один пакет їжі.

— Леон заходив? — запитала вона.

— Так.

— Сварилися?

— Ні.

— Значить, ще будете.

— Чому?

— Він сидів у коридорі дві години.

Яна нічого не відповіла.

Ізольована модель розташовувалася на іншому боці станції. Їх провели туди окремим переходом, який не мав доступу до цивільної мережі.

Олег уже чекав біля входу. Поряд стояла невелика сіра платформа.

— Це для вас, — сказав він Яні.

На платформі лежав прозорий контейнер із сріблястою рідиною.

Перед очима відкрилося повідомлення:

КОНКОРД ПРОПОНУЄ МЕДИЧНЕ ПОПОВНЕННЯ НАНОСИСТЕМИ.

СУМІСНІСТЬ: 64%.

ДОСТУП ДО НЕЙРОННОГО КОНТУРУ: ПОТРІБЕН.

ДОСТУП ДО АВТОНОМНОГО ЖУРНАЛУ: НЕ ПОТРІБЕН.

— Чому він хоче доступ до нейронного контуру? — запитала Яна.

Голос Конкорду пролунав зі стелі:

— Для узгодження команд і запобігання конфлікту між двома наноструктурами.

— Можна без цього?

— Можна використати обмежену тестову кількість. Вона не інтегруватиметься в наявний контур.

— Скільки?

— Дванадцять відсотків від поточного максимального резерву.

— Мало, — сказав Олег.

— Зате я не дозволятиму невідомій системі лізти мені в голову.

— Вона вже знає ваші медичні показники.

— Бо я дозволила.

Яна вибрала тестове поповнення.

Інтерфейс сформував тонкий отвір на зап’ясті. Срібляста рідина з контейнера піднялася вузькою ниткою й зникла під шкірою.

Холод поширився до ліктя.

ЗОВНІШНЯ НАНОСИСТЕМА ОТРИМАНА.

СТАТУС: ІЗОЛЬОВАНА.

ЗАГАЛЬНИЙ РЕЗЕРВ: 21%.

— Як почуваєтеся? — запитав Олег.

— Рука холодна.

— Щось ще?

— Поки ні.

— Тоді заходимо.

За дверима була порожня біла кімната. У центрі стояли три крісла. На стінах не було екранів.

Леон сів у перше. Яна — в друге. Олег залишився стояти.

— Я не підключатимуся головою до незнайомої моделі, — пояснив він.

— А я, виходить, підключатимуся, — сказала Яна.

— У вас уже є практика.

Конкорд відкрив схему.

Навколо Яни з’явилося місто. Вулиці, транспорт, житлові будинки, лікарні, виробничі центри. Людей у моделі не було. Замість них рухалися умовні позначки.

— Це повна копія? — запитала вона.

— Відтворено логіку розподілу й прийняття рішень. Особисті дані громадян замінено статистичними профілями.

— Що станеться, якщо модель зламається?

— Її буде видалено. Реальна мережа не підключена.

Яна відкрила центральний координаційний контур. Він був значно складнішим за Леонове ядро, але не мав єдиного центру.

Кожен вузол міг працювати самостійно. Конкорд лише узгоджував їх.

— Куди додавати автономний контур? — запитала Яна.