Розділ 3

На дверях майстерні було написано п'ять марок за дев'яносто діб. Нижче дрібніші рядки ховалися за відчиненою стулкою. Марек посунувся, повільно склав знайомі слова. На довшому спинився й показав його чоловікові за низьким прилавком.

— Оцей рядок прочитай, будь ласка. Я ще плутаю закінчення.

Чоловік прочитав, ведучи пальцем від початку. Марек звірив почуте з написаним і повернувся до нього.

— Тут написано, що можете давати в роботу.

— Можемо, — сказав чоловік. — Не кожен човен, звісно. Твій я ще не дивився.

Він представився Ульмом, витяг із-під прилавка пласку дощечку з чистим аркушем і вийшов до води. Марек пішов поряд. Спис ніс низько, щоб не зачепити поперечку навісу.

Ульм оглянув ніс, три цятки, світлу накладку. Присів біля борту й запитав, що зробили вранці. Марек відповів коротко. Томар із дальнього кінця підтвердив, не покидаючи своєї роботи.

— Ні, цей у роботу я б і сам не дав, — сказав Ульм. — За ті гроші більше мороки. Поставити можу.

Марек подивився на аркуш.

— Запишеш, що не даватимеш нікому?

— Я ж сказав.

— Мені треба, щоб і той, хто буде замість тебе, прочитав.

Ульм підняв очі. З майстерні долинув удар, потім хтось довго тягнув по підлозі порожній ящик.

— Оце слушно, — сказав він. — Якраз брат приїде. Він мені всім на світі допомагає, особливо коли я не прошу.

Вони повернулися до прилавка. Ульм поклав аркуш рівно й дописав кілька слів унизу. Марек читав повільно, а Ульм повторив уголос ті місця, на яких він спинявся: окреме зберігання, без користування і передачі третім людям. Власник забирає за знаком, до закінчення дев'яноста діб від прийняття. Далі потрібна нова домовленість.

Марек провів пальцем над останнім рядком, не торкаючись чорнила.

— Від сьогоднішньої передачі?

— Від неї. Не від того, як ти вчора на двері подивився.

Ульм вписав сьогоднішню місцеву дату в обидві половини аркуша. Марек не знав, яким був би цей день удома. Тут йому досить було, щоб дві дати збігалися й поруч стояв повний строк.

— Місце подивлюся?

Ульм одсунув прилавкову стулку й повів його всередину.

Під навісом стояли два корпуси, між ними лежали короткі весла в перев'язаному пучку. Дах над ближнім кутом був темніший від старої вологи, але дерево під ним сухе. Марек глянув угору, тоді на полози коло стіни.

— Мій де?

— Тут поставимо. Дві опори під цілу нижню частину. Весла з ним, окремо від загальних.

Ульм підсунув ногою одну з опор, показав висоту. Марек присів і приклав долоню до гладкого верху. Широке дерево, без гострого цвяха. Під накладку воно не мало потрапити.

— На борт нічого не складати.

— Тут не склад тарних дощок. Для цього в мене братів причал.

Марек озирнувся. Ульм стояв із таким обличчям, що можна було не перепитувати про рідню.

На прилавку вони дописали до опису обидва короткі вживані весла. Марек показав гладку стару латку на одній лопаті й темний водяний слід на другій. Ульм додав їх до трьох зелених цяток і світлої накладки. Папір від цього став схожий на опис підозрілої, але не надто небезпечної особи.

— Човен мій. Весла теж куплені, — сказав Марек, коли Ульм спитав про власника.

Ульм кивнув і лишив у графі одне ім'я. Марек посунув папір на світло й пройшов запис від початку, звіряючи знайомі слова; довгі пункти попросив Ульма повторити й показати в рядку. Усе, про що домовилися, було тут.

Можна було погодитися швидше. Чоловік не квапив його, човен уже бачив. І все ж Марекові треба було пройти ці рядки самому. Ульм тим часом вибрав із шухляди два однаково надрізані дерев'яні знаки й став підписувати один.

Коли все було погоджено, Марек відрахував п'ять марок. Ульм перерахував, зазначив оплату на обох половинах і подав перо. Марек підписав свою частину. Лише після цього вони вийшли забирати човен.

Він переніс рюкзак і покривало до прилавка. Казанок усередині торкнувся чогось твердого; Марек поправив клапан і поставив спис так, щоб він не впав на двері. У човні з його речей лишилися тільки весла й прив'язь.

— Мотузку теж залишаєш? — спитав Ульм.

Марек зняв свою прив'язь і склав у багаж. Для перенесення вона не була потрібна; під навісом Ульм мав власну вільну петлю, щоб відокремити весла від сусідніх. Він приніс її й поклав біля опор.

Томар підійшов на поклик. Ульм зайшов із другого боку. Марек стояв на сухій приступці й показав, де сьогодні вже ставили корпус на полози. Чоловіки підняли човен, перенесли під навіс і поставили на дві опори. Звук вийшов короткий і глухий. Жодна опора не торкалася світлої накладки.

Марек приніс обидва весла й поклав на відведене місце поряд із корпусом. Ульм перев'язав їх своїм шнуром, причепив половину знака до в'язки й порівняв опис із човном перед собою. Другу половину, разом із датованим аркушем, віддав Марекові.

Тепер човен був прийнятий. Не стояв на воді, поки він ходив у справах, не чекав ще одного кивка або останньої марки. Марек провів поглядом від цяток до обох лопатей. Усе було тут.

— Якщо прийду раніше?

— Забереш раніше. За знаком. Гроші назад за невикористані дні не віддаю.

Марек кивнув. Про повернення грошей він і не думав. Йому було важливо, що не доведеться чекати, поки хтось закінчить на його човні власний рейс.

Ульм уже відсунув ближню опору на палець, перевіряючи рівновагу. Зупинився, глянув на Марека й показав рукою: корпус стоїть рівно. Марек теж побачив. Пора було перестати заважати.

Він поклав аркуш між сухими речами, знак — поруч, так, щоб дістати без вивертання всього рюкзака. Підняв багаж. Звичного довгого дерева весел у руках не було. На сходах він за звичкою повернувся боком, щоб вони пройшли, й тільки тоді помітив власний рух.

Надворі було тепло. Звідси крайній стовп причалу здавався порожнім і тонким. Марек постояв біля дверей, поки в майстерні пересували щось важче за його човен. Двері не зачинилися перед ним; він просто більше не мав справи всередині.