Розділ 2

Ондер спершу показав йому порожній ящик.

— Такі не розбиваємо. Виймаєш кілочки, складаєш боки. Ціле дерево сюди, коротке сюди. Трухле в кіш. Як не йде рукою, відкладай мені.

Марек узявся за ближню стінку, спробував посунути кілочок. Той вийшов до половини й застряг. Ондер уже простяг руку, але Марек поклав ящик перед ним.

— Цей тобі.

— Правильно. Тут від води роздуло.

Ондер уперся ящиком у край стола, вивільнив дерево й поклав поряд кілька простих інструментів. Марекові дістався тупий дерев'яний штовхач для вільних кілочків. Ніж лишився на дальньому кінці, де працював сам Ондер.

Тара приходила вранці. Потрібно було перебрати одну відведену купу до середини дня; подавав і забирав Ондер. За прийняту роботу він платив три марки. Нову купу посеред зміни не додавав, а якщо треба було зупинитися, Марек мав сказати до того, як за нього заговорить перекинутий ящик.

— І так щодня? — спитав Марек.

— На цей тиждень є. Далі подивимося, скільки привезуть.

— Поки на шість ранків. Кожен окремо приймаєш і платиш.

Ондер провів пальцем по тріснутому кутку.

— Мені довічного розбирача й не треба. Дощ піде — матиму більше роботи з дахом, ніж із тарою.

Марек усміхнувся. Добре, коли людина сама могла пояснити, чому їй не потрібен довічний розбирач.

Із жінкою він домовився окремо. Одна марка за денну їжу, вечерю, місце під дальнім навісом і хліб на наступний ранок. Вода зі спільної криниці; по неї ходив сам. Щодня після Ондерового розрахунку він мав принести їй плату. Сьогоднішній сніданок уже лежав у нього в руці — за вчорашні кришки.

Перший ящик Марек розібрав надто старанно. Розклав кожен кілочок окремо, повернув боки так, щоб рівні краї дивилися в один бік. Ондер глянув і приніс низьку мисочку.

— Дрібне сюди. Я з них виставки не робитиму.

— Ти ще не бачив моїх наступних.

— Тоді тим більше.

Після цього справа пішла швидше.

На боковині наступного ящика лишилися два вицвілі слова. Марек спитав Ондера, що вони означають.

— Сухе дерево. Але тут воно не дуже слухало.

Той показав пальцем початок кожного слова й пішов по свою тару. Марек повторив їх, зіставляючи звуки з рисками. Два знаки вже пам’ятав із Нериного переліку; решту провів мокрим пальцем на вільному краю стола. Коли напис висох, спробував упізнати ті самі знаки на другій боковині. Перше слово знайшов. Друге прочитав неправильно; Ондер, забираючи дерево, поправив тільки його й подав наступний ящик.

Сонце поволі заходило під навіс, і Марек пересунув лаву разом зі своїм робочим місцем. Ліву долоню обгорнув тією самою тканиною, чистішим боком до шкіри. Ящики спирав на стіл, вільні кілочки виштовхував правою. Дерево пахло сухою сіллю й чимось солодким, що давно в ньому возили. На одному боці лишився відбиток круглого плода, темний, як невдала печатка.

Коли перша купа поменшала наполовину, він підвівся. Ондер саме ніс наступний ящик.

— Постав. Мені треба пройтися.

Ондер поставив і пішов по своє. Марек дійшов до криниці без посудини, просто розігнути ногу. Повернувся, випив води, спер передпліччя на згорнутий край куртки. Так плече менше тягнуло донизу.

Під кінець на столі лишилися два вперті ящики. Ондер забрав їх собі, перевірив складене дерево й відрахував три марки. Марек покрутив одну між пальцями, тоді прибрав усі три. Після їжі й ночі в нього лишалися дві. Уже можна було не поспішати шукати вечерю.

Увечері він спустився до човна. Ондер дозволив тримати його за крайнім стовпом до ранку після останньої зміни, якщо Марек сам стежитиме за водою й не захаращуватиме сходів. Весла на ніч Марек виносив під свій навіс; вони лежали поряд зі списом і рюкзаком. Удень перевіряв човен між роботою та їжею. Це займало час, зате ніхто не мав шукати його, коли вода підходила вище.

Він хотів одразу вичистити дно, але після нахилу правий бік заперечив. Марек прибрав тільки те, що дістав із лави, й вийшов. Човен терпляче зносив, коли господар лишав його просто човном, без щовечірнього вдосконалення.

Наступного ранку кілочки висипали в мисочку вже без показу. Ондер прийняв другу купу, заплатив ті самі три. Післяобідній час Марек провів у тіні за навісом. Ноги вже не гуділи так, як після повернення; він навіть устиг випрати тканину з долоні й висушити на своїй поклажі. До дерева наступного дня торкався крізь чистий сухий шар.

На третій ранок замість цілих ящиків принесли зв'язки сухих боковин. Марек розсортував їх за довжиною та цілими стиками, відібрав планки з прихованими тріщинами. Приймання було коротким: Ондер перевернув кілька з середини кожної купи, повернув одну до коротких і виклав плату на вільний край стола. Марек відніс одну марку за новий день, решту поклав до попередніх.

Після їжі жінка винесла з кухні горщик і поставила на низьку стінку, де вітер швидше вистуджував посуд. Із горщика парувало. Марек сидів неподалік і стежив, як пара піднімається рівно, поки не дістає краю навісу, а там раптом лягає вбік.

Вона спитала, чи не піде завтра дощ.

— Моя спина ще не сказала, — відповів він.

— То спитай у неї до ранку. У мене полотно сохне.

Марек засміявся. Жінка теж усміхнулася й повернулася до кухні. Він лишився сидіти. Не було потреби підтримувати розмову довше, щоб вона вважалася доброю.

На четвертій зміні вони перебирали малі кришки й ставили на місце вільні дерев'яні защіпки. Ті, що потребували нового пазу, Ондер відкладав до власної роботи. Марекові лишалися готові отвори й цілі кілочки.

Одна защіпка була схожа на маленьку рибу. Хтось вирізав довгий хвіст, а біля отвору лишив горбик. Марек повернув її на столі, вставив кілочок і перевірив хід. Риба відкривала кришку хвостом, зупинялася носом у дерево й виглядала дуже задоволеною своїм становищем.

Марек почав ставити наступні так, щоб усі хвости дивилися однаково. Потім зупинився й повернув дві назад: на цих кришках отвори були з іншого боку. Риби мали право працювати кожна у свій бік.