Розділ 11.4.

Бріана

Двері, які впевнено відчинилися, явили моєму погляду серйозного і зібраного Стена, я ж уважно подивилася на нього, відсуваючи подалі весь той біль, що мучив мене раніше. Сьогодні він мені не потрібен. Саме сьогодні я бажала обдурити саму себе і побути щасливою і закоханою.

- Привіт, красуне, як самопочуття? - Боротьба з моїм внутрішнім голосом закінчилася перемогою, і я посміхнулася Майєру, даруючи нам обом невеличкий острівець затишку:

- Привіт. А я на тебе чекала, - обличчя коханого прояснилося, і він одразу ж уклав мене в обійми.

На мить я навіть відчула всередині себе щось тепле, ніби моя магія сколихнулася назустріч цьому чоловікові, але все закінчилося ще до того, як я змогла розібрати, що ж це було. Придушивши зітхання розчарування, я лише міцніше притиснулася до тіла Стена, який гладив мене по спині. Ми продовжували мовчати, боячись перервати ідилію між нами, і водночас насолоджувалися цією близькістю. 

Не знаю скільки ми так просиділи, але нашу романтику розвіяв гучний стукіт у двері. Після дозволу в палату увійшов Філлі, який дуже уважно подивився на нашу парочку. Обійматися ми вже, звісно, перестали, але ось сиділи неподалік один від одного і трималися за руки.

- Командире, нам потрібно переговорити. Наодинці, - лікар мав рацію, спершу потрібно зайнятися справами, а потім я дозволю собі трохи більше.

- Стен... - я хотіла попросити його зайти пізніше, але чоловік і сам все зрозумів:

- Ввечері я навідаюся до тебе, а поки що піду перевірю своїх хлопців, та й на мене чекає ще одна серйозна розмова, - коханий попрощався з моїм підлеглим і поспіхом покинув палату.

- Що говорять додаткові тести? - Вирішила відразу ж перейти до справи, намагаючись вивудити зі свого підлеглого максимум корисної інформації.

- На жаль... у вас жодних шансів, - він схилив голову, але я, в принципі, і сама здогадувалася.

- Отже, моя магія так і не повернеться? - Все ж уточнила, і хлопець лише заперечливо похитав головою. - Зрозуміло. Сподіваюся, це залишиться між нами? - Не думаю, що всім іншим варто про це знати. Принаймні, не тепер.

Нехай згодом люди самі про все здогадаються, але зараз я не хочу бачити співчутливі погляди своїх підопічних.

- Звісно, як ви могли подумати, що я... - Філлі образила моя заява, і я струснула головою, позбуваючись жалю до самої себе. Не час.

- Вибач, не хотіла тебе образити. Отже, зробимо так, як я говорила раніше, - наш головний лікар став тим, кому я довірила свій план втечі.

Через своє каліцтво я більше не могла виконувати обовʼязки командира, тому заздалегідь написала заяву на звільнення з армії. Також я написала кілька прощальних листів для своїх хлопців і, звісно ж, для Стенлі. Мій підлеглий стане тим, хто передасть їх у потрібний час, коли я вже буду далеко звідси. 

Чому я вирішила вчинити саме так? Та тому що мої близькі не відпустять так просто, а я розуміла, що для мене більше немає місця в їхньому житті. І мені не потрібна жалість, оскільки я мріяла знайти нову себе і зайнятися новою справою, яка допоможе мені повернути жагу до життя. 

Кажуть, спустошені маги потихеньку божеволіють, і я хотіла всьому світові довести протилежне, але для цього мені потрібно порвати всі свої колишні контакти і навчитися жити без них. Чи зможу? Сподіваюся, що так. Головне поставити для себе мету і йти до неї, незважаючи ні на що.

Після розмови з лікарем я з'їздила на свою міську квартиру і зібрала свої речі, потім попрямувала до магазину, де прикупила подарунки своїм домашнім - для матінки, батька та Івві. Адже я обіцяла собі, та й не зможу втекти, не відвідавши їх перед від'їздом. Мені треба, щоб рідні не шукали мене, а дали можливість чинити так, як я хочу.

У північний штаб я повернулася ближче до вечора, зайшла у свій кабінет, де стало якось незатишно і некомфортно. Квіти в банці засохли, і я зламала один бутон, сховавши його у свій блокнот, а решту просто викинула. Папки і документи зникли з мого столу, створивши якусь незвичну порожнечу в приміщенні.

Смикнулася, почувши тихий стукіт у двері:

- Увійдіть, - я обернулася, побачивши, як Стенлі акуратно провернув ключ у замку, відрізаючи нас від випадкових візитерів. 

- Привіт, - він облизав свої губи, а я швидко зробила крок йому назустріч. 

Більше слів між нами не було, адже ми одразу ж накинулися одне на одного, роздягаючись на ходу. Схоже, цю ніч я не забуду ніколи. Я намагалася увібрати в себе кожен вдих нашого божевілля. Кожен поцілунок на моєму тілі назавжди оселився в моїй пам'яті, займаючи там належне місце. Я кохала, як уперше. І я відчувала взаємність свого чоловіка. Тут і зараз він був тільки мій, і я планувала забрати ці відчуття із собою у своє нове життя.

А пізно вночі я піднялася, розбила біля сплячого Стена сонне зілля, взяте у лікаря, поцілувала його в губи, прощаючись, і покинула північний штаб.

Ось і все.

У рідну домівку я потрапила вже під ранок.
- Тату! Мамо! - Краще розбуджу, ніж поїду, не попрощавшись. 

Але батько вже не спав, він вийшов зі свого кабінету, спускаючись до мене:

- Бріано, це ти? - Я підбігла до найріднішої своєї людини й обійняла його. - Щось сталося? - Татко не вмів втішати, тому просто гладив мене по спині, не промовивши жодного слова.

- Це Бріана? - Сходами спускалася мама, а побачивши таку дивну за нашими мірками картину, вона розгубилася. - Що тут відбувається? - Тривога ковзала в її голосі, і я поспішила розповісти все рідним:

- Мамо, тату, я втратила свою магію, вигоріла повністю, - сльози текли струмками по моїм щокам, а близькі завмерли, з жахом дивлячись на мене.

- Але... але як? - Першим до тями прийшов батько.

- Це зараз не важливо, у мене дуже мало часу, тому я перейду до справи. Допоможіть мені! - Я з надією витріщилася на батьків.

- Я спробую звернутися до центрального лікарського корпусу, може, це якась помилка, і магію вдасться відновити, - взявся за справу батько, але я сумно зітхнула.