Розділ 11.3.

У центральному штабі Стенлі генерала не застав, оскільки той вирушив разом із королем на незаплановану перевірку південного кордону. А оскільки командир мав повернутися не раніше, аніж завтра, то Майєр вирішив швидко розв'язати друге своє питання в столиці й повернутися до Бріани.

У будинку головного судді його зустріли, немов рідного, навіть трохи незручно стало, але відкладати й далі цю розмову не можна. Одружуватися з Севелією він не збирався, і настав час внести ясність у договір між його батьками і батьками дівчини. Стенлі на нього не підписувався, і просто пообіцяв своєму батькові подумати. Але зараз усе стало більш ніж зрозуміло, і водити за ніс довірливу дівчинку та її родичів він вважав великою підлістю.

- Проходь, дуже раді тебе бачити, - Олівер Браус усміхався, зустрічаючи свого зятя.

Мені пощастило застати його вдома, адже найкраще говорити саме з батьком Севелії, щоб надалі не уславитися боягузом.

- Доброго дня, суддя Олівер, пані Алісія вдома? - Я вирішив перейти одразу до справи, не витрачаючи час на порожні розшаркування, особливо беручи до уваги те, що я мав намір озвучити.

- Ну, навіщо ж так офіційно, адже скоро ми станемо сім'єю, - чоловік був у гарному настрої, і мені було шкода його псувати. - Алісія, Стенлі прийшов, - жінка ніби чекала за дверима, одразу ж з'явившись у вітальні.

- Доброго ранку, пані Алісіє, ви, як завжди, прекрасні, - привітався, змушуючи господиню дому посміхнутися.

- Синку, ти мені лестиш. Як поживає твоя матінка? - Ми присіли на диванчик, і намодразу ж принесли ранкову каву і закуски.

- Дякую, у неї все добре, - принаймні, вона не писала зі скаргами від самого ранку, тож усе має бути чудово. 

- То з чим ти завітав? - Ось за що я люблю ділових людей, то це за вміння заощаджувати не тільки свій, а й чужий час. Головний суддя застиг в очікуванні моєї відповіді.

- Я хотів поговорити з вами щодо наших із Севелією заручин, - не став ходити навкруги, сподіваючись на розуміння своїх співрозмовників.

- Чудово! - Вклинилася леді Алісія, радісно плеснувши в долоні. - Ти вирішив оголосити про це на найближчому заході? Потрібно визначитися з датою і місцем проведення ритуалу, - вона вже вся занурилася в себе, щось прикидаючи в голові, а от пан Олівер одразу вловив мої інтонації, та й прибув я без їхньої обожнюваної доньки.

Не важко було скласти все в голові, отримуючи не надто втішний для них результат.

- Зачекай, Алісіє, дай командиру Майєру договорити, - а ось і офіційне звернення, схоже, чоловік уже все зрозумів, але дав мені можливість відмовити їм відкрито.

- Дякую. Я хотів би вибачитися перед вами і повідомити про те, що заручин не буде. Я кохаю іншу жінку і збираюся з нею одружитися. Обманювати ні вас, ні тим паче Севелію я не хочу, тому приїхав з повинною. З вашою донькою я планую поговорити трохи згодом, хоч і не давав їй жодних обіцянок, але вибачитися все ж таки мушу, - мати дівчини змінилася в обличчі, а батько прикро поморщився.

- Але ж... - Алісія хотіла ще щось додати, ось тільки чоловік перервав її:

- Замовкни, люба, - він повернувся до мене, продовжуючи: - Що ж, молодий чоловіче, ми вас почули. Батькам своїм ви, я так розумію, ще не повідомили? - Я заперечливо хитнув головою. - Тоді дозвольте це зробити нам, і в тому ключі, в якому це буде вигідно мені, - прохання судді я зрозумів і не бачив жодних причин відмовляти чоловікові.

- Як ви вважатимете за потрібне. Я прийму будь-яку вашу версію, - репутація моєї підлеглої не повинна постраждати, тож батько Севелії все зробить правильно.

- Гадаю, на цьому все, прошу мене пробачити, - головний суддя встав і, не прощаючись, покинув приміщення, а його дружина одразу ж пішла за ним, залишаючи мене одного.

Звісно, це було верхом неповаги, але я прекрасно їх розумів, адже фактично принизив їхню доньку, відмовившись від шлюбу з нею. Посидівши хвилину в роздумах, я все ж піднявся, самостійно вирушаючи на вихід. А на вулиці я спокійно видихнув, дозволивши собі легку посмішку. Одну справу зроблено. Тепер залишилося все вирішити зі своєю обраницею. А ось тут увсе буде дещо складніше, знаючи її характер. Але ж я впораюся? Я повинен заради нас обох.

У північний штаб повернувся вже ближче до обіду, і одразу ж попрямував до палати дівчини. Дорогою я нікого не зустрів, та й усередині виявилося порожньо, що не могло не тішити. Зачинивши за собою двері, я посміхнувся подрузі, помітивши її уважний погляд.

- Привіт, красуне, як твоє самопочуття? - Кохана подивилася на мене трохи несміливо, але потім емоції на її обличчі почали змінюватися зі швидкістю вітру, і, врешті-решт, Бріана мені засяяла:
- Привіт. А я на тебе чекала, - від цих слів стало легше дихати, і я поспішно обійняв свою маленьку дівчинку.