Розділ 10.2.

Моя група одразу ж кинулася в гущу ворогів, які намагалися змести тих воїнів, що залишилися в строю, однією стрімкою атакою. Але де там! Нам було кого захищати, і кожен із прикордонників розумів, що за нашими спинами перебував беззахисний Олівуд, тому ми не могли відступити.

- Вперед! - Хтось із хлопців закричав, кинувшись навперейми розлюченим супротивникам, і ті здригнулися, помітивши шалений блиск в очах мого підлеглого. - Вам не пройти! - Долинав до мене його голос, хоча фігуру сміливця вихопити в гущі бою я ніяк не могла.

Але яким би бойовим не був наш настрій, один за одним стали падати захисники. Я дивилася на закривавлені тіла хлопців і з більшою люттю рубала ворогів. Намагаючись економно витрачати свою силу, я раз по раз прикривала одного з підлеглих, до кого тільки могла дотягнутися. Неподалік від мене бився Мертон. Мій заступник підсікав своїм магічним дворучником металевих коней, скидаючи кочівників на землю, а його напарник добивав ворога. 
- Бачив, що вони роблять? - Я крикнула хлопцеві поруч зі мною, і він кивнув. Далі ми рушили з ним у парі.

Час наче розтягнувся, з наших на ногах залишалася ледь половина, а ворожий ватажок опинився вже досить близько до мене. Я оточила себе і свого захисника подвійним щитом, і приготувалася розпочати з ним бій. Чоловік зістрибнув з вороного коня і кинувся в мій бік, відбиваючи несміливі атаки прикордонників.

- Залиште його мені! - Гаркнула що є сили, намагаючись зберегти якомога більше своїх підлеглих. 

Хлопці одразу ж відступили, розвернувшись до своїх супротивників, і я відіслала свого помічника, залишившись сам на сам із головним супротивником.

Рівно три кроки, і ми вже стояли один навпроти одного. Ватажок, не даючи мені можливості обміркувати свою стратегію, відразу замахнувся своєю величезною катаною, частково пробиваючи мій щит. Неймовірна сила і величезний магічний потенціал. Він перевершував мене в усьому, але на моєму боці все ще залишалися спритність і удача, а ще надія на те, що чоловік недооцінює свою суперницю. 

Я підпірнула під потужну руку кочівника, намагаючись завдати ковзного удару, але верховода одразу ж розгадав мій задум і зупинив атаку ще в зародку. Час немов застиг навколо нас, і мій противник легким змазаним рухом відбив мій випад. Погана річ, у швидкості він мені теж не поступався.

Краєм ока я побачила, що з наших на ногах залишилося не більше десятка, і кочівники просто оточили маленьку групу моїх захисників, але не поспішали атакувати, чекаючи на відмашку свого ватажка, який поки що був зайнятий боєм зі мною. Тепер тільки від мене залежало, чи вдасться нам потягнути час. Я відскочила на крок від колючої атаки супротивника і виставила блок, від удару спружинило так, що я ледь не впустила меч.

Так справа не піде. Я замахнулася, збираючись зробити обманний удар і знову присіла, атакуючи ноги ворога. Задум мені практично вдався, але в останню мить чоловік встиг прикритися, і я лише легенько прокреслила лезом меча по його руці.

Перша кров. Мій супротивник вишкірився, мабуть, це була його посмішка, і рвонув уперед на повній швидкості, намагаючись знести мене одним ударом, від якого я вже не встигала ухилитися. Чорт би його побрав. Я приготувалася блокувати цей страшних удар, і хай буде що буде, схоже, гру закінчено.

Аж раптом я відчула різкий ривок, і мене відкинуло вбік, а на моєму місці опинився Мертон, який прийняв на себе смертельний удар ватажка кочівників.

- Ні! Тільки не так, - я підповзла до свого заступника, який вже не дихав, і, тихо скиглячи, з ненавистю витріщилася на свого ворога. - Будь ти проклятий! - Викрикнула йому прямо в обличчя, читаючи заклинання "Вогняний берсерк", адже саме його ми з Сіль випробували п'ятнадцять років тому, але нам пощастило, що подруга трохи помилилася, інакше тоді б ніхто з нас не вижив.

Пізніше ми з наставником розбирали прочитані рядки, і чоловік тоді з жахом дивився на мене. Ось і зараз в очах ватажка я помітила паніку. Чоловік замахнувся катаною, але я встигла вимовити останній рядок, і в різні боки від мого тіла пронеслася вогняна хвиля. Останнє, що я чула, це були крики вмираючих ворогів.

- "Будьте ви всі прокляті!" - Викрикнула моя свідомість, і я провалилася в чорну агонію бурхливої смерті.

У той момент мені здалося, або я все ж почула голос Стенлі, який вимовив моє ім'я:
- Бріана! - Мені хотілося посміхнутися коханому, але мої губи застигли в гримасі болю.