Розділ 9. Ненавиджу, бо кохаю

Отямитися мене змусило мірне постукування, що пролунало на вулиці. Я перев'язала долоню хусткою Кілмана, хоч якась від нього користь, і поспіхом схопила віник із совком, намагаючись прибрати всі осколки. Квіти зібрала, маючи намір їх викинути, але все ж передумала. Адже вони не винні, що їх подарував такий гад, тому я пошукала в шафі банку, набрала води й опустила в неї букет. 

Прибралася я якраз вчасно, бо до кабінету до мене вломився Марні. Підлеглий оглянув навколишнє оточення, затримавшись на банці з квітами, але ніяк не відреагував, лише похитав головою, побачивши мою поранену долоню.

- Командире, тут запит із центрального відомства і документи щодо нових поставок. Нас нарешті почули, і патрульний загін отримуватиме новітнє обладнання, - це не могло не тішити, але я чекала зовсім інших звісток від свого підопічного.

- Наша минула розмова. Ти перевірив? - Чоловік обережно кивнув, кинувши короткий погляд на зачинені двері. - І що тепер скажеш? -Я довіряла своєму помічникові і завжди зважала на його думку в тій чи іншій ситуації.

- Думаю, вони замишляють черговий прорив, недарма притихли, присипляючи нашу пильність. Схоже, ще в минулу атаку з їхнім ватажком вони планували спалити Олівуд, але своєчасна підмога не дала їм здійснити задумане. А судячи з вашого опису повадок верховоди, мені здається, що він наш захист сприйняв як виклик, і тепер намагатиметься будь-що пробитися до міста, доводячи не тільки вам, а й самому собі, що для нього це можливо. Гадаю, ми під прицілом, - приблизно такої відповіді я й очікувала, хоча все ж таки сподівалася, що вони просто кинули затію з атакою Олівуда, сподівалася, але, на жаль, не вірила.

- Я зрозуміла, - відповіла Марні, знову повертаючись до своїх ранкових роздумів, оскільки вечір невблаганно наближався.

- Командире, - я подивилася на чоловіка, чекаючи, коли він продовжить. - Можна задати особисте питання? - Вояка мене знову здивував, але я намагалася цього не показувати, просто кивнувши у відповідь.

Він дивно зам'явся, що було йому зовсім не притаманне, а потім все ж заговорив:

- Що у вас зараз відбувається? Спочатку ви пурхаєте щаслива, немов закохана жінка, а зараз ви вся трясетеся, та ще й ця рана на руці. Я розумію, що це не моя справа, але все ж... - боєць мовчки витріщився на мене, а я задумалася над своєю відповіддю.

- Ти правий, Марні, це не твоя справа. Я сама впораюся з тим, що відбувається, можеш не переживати. І мене дійсно дивує те, що це все стурбувало саме тебе, адже ти завжди мене недолюблював, - гірко посміхнулася, намагаючись не показувати свою слабкість.

- Це було раніше, до того, як я вас впізнав, - співрозмовник несподівано простягнув свою руку до моєї пораненої долоні, а я хотіла її відсмикнути, але в цю мить двері прочинилися, і в них увійшов Стенлі.

Не знаю, що тоді на мене найшло, і навіщо я так вчинила. Просто мені здалося, ніби я чиню правильно. Зробивши крок уперед, я обвила шию підлеглого руками і поцілувала його. Чоловік здригнувся, немов наважуючись, а потім сильніше притягнув мене до себе, і відповів на поцілунок. Двері з шумом зачинилися, а я відскочила від Марні, заливаючись фарбою.

Дурепа! Яка ж я дурепа!

- Пробач, цього не повинно було бути. Вибач, - мені було соромно, мені було бридко, я ненавиділа себе в той момент, і легше мені зовсім не стало.

Сержант же якось криво посміхнувся, розвертаючись у бік виходу:

- Сподіваюся, концерт був успішним, і глядачам сподобалося те, що вони побачили, - розлючений чоловік швидко пішов, грюкаючи дверима. Та вони так скоро з петель злетять!

І запізно в голову проникла думка: "Що ж я накоїла?".