Розділ 8.3.

А ранок видався справді метушливим. Я постаралася швиденько додивитися папери у себе на столі і відправила їх разом зі своїм секретарем до Стенлі, сподіваючись, що Фаран все тому пояснить. Після того я зустріла Мертона, який прибув із нічного патруля і розповів мені про те, що кочівники поводилися занадто тихо. І це ще більше насторожувало, змушуючи замислитися над їхньою справжньою метою.

Потрібно буде завтра вирушити з патрулем і подивитися все на місці, може, мені вдасться помітити те, що не потрапило в очі моїм підлеглим, ймовірність, звісно, невелика, але і її не варто було відкидувати.

В час відпочинку хлопці влаштували бої проти металевих коней кочівників, іноді їм теж потрібно випускати пару, і своєрідні бої на "арені" давали їм таку можливість. Від інших командирів я чула, що вони забороняють своїм підопічним такі пустощі, я ж навпаки вважала, що це не тільки непогане тренування для бійців, а ще й можливість скинути роздратування, яке накопичилося під час служби. Сьогодні на арені було особливо галасно, але я не стала туди повертати, нехай "хлопчата" розважаться, а моя присутність може їх тільки насторожити.

Пообідала я у напівпустій їдальні, радіючи тому, що могла спокійно обміркувати деякі питання моїх підлеглих. А перекусивши смачненьким, якнайшвидше повернулася до кабінету, де на мене чекав "подарунок" від Ленса, оскільки я так до пуття і не випробувала "павуче око". А варто було б розібратися в роботі нового артефакту. Адже ніколи не знаєш, де він може стати в пригоді.

Повертаючись до себе, я помітила Кілмана, який про щось розмовляв зі Стенлі. Підслуховувати я, звісно, не планувала, але так вже вийшло. 

- Швидко ж ти її вклав, браво, друже, - Ендрю рідко когось хвалить, і я вирішила не поспішати виходити до чоловіків, щоб зрозуміти, про що ж йшлося. Стен не з тих, хто хвалитиметься переді мною своїми досягненнями.
- Та це було зовсім не складно, - друг, здається, посміхнувся елітникові, принаймні так мені здалося, коли я почула звучання його голосу.

- Не скажи, я якось пробував, але вона мені не далася, жвава кобилка, - прозвучало надто вульгарно, немов вони жінку обговорювали.

Не знаю чому, але в мою голову почали закрадатися дивні думки, через які ставало не по собі. Може, мені не варто було підслуховувати цю розмову? Але я не могла змусити себе піти, ніби мене щось тримало, спонукаючи дослухати підозрілу бесіду.

- До будь-якої можна знайти підхід, варто лише придивитися і побачити її слабкі сторони, - відповідь Стена мені не сподобалася.

- Тож мені варто в тебе повчитися, - шанобливо підтримав його Кілман, продовжуючи: - Чим ти її взяв? Компліменти говорив, поки укладав? - Обидва розсміялися вульгарному жарту командира елітників, і Стенлі впевнено відповів своєму співрозмовнику:

- У кожного свої секрети, друже. Ти б теж спробував, впевнений, що якщо не вийшло раз, то вдруге точно впораєшся, - і це говорив чоловік, який мені подобається.

- Може мені до неї з квітами прийти? - Обидва гидко заіржали, а я вийшла з-за рогу, не в силах більше слухати весь цей бруд.

- Добрий день, командири, - привіталася з чоловіками, проходячи повз, на Стена я навіть не глянула, надто мені неприємно було.

- Бріано, - "друг" затримав мене, ставши просто на моєму шляху. - Нам потрібно поговорити, - коротко кивнула, ледь себе стримуючи.

- Ввечері, як і домовлялися, - обійшла Майєра по дузі й попрямувала до свого кабінету.

На столі стояла ваза з чортовим букетом троянд.

- Занадто примітивно, - проричала, скидаючи її на підлогу.

На звук битого скла до мене відразу ж заглянув секретар.

- Все гаразд, Фаран, зачепила випадково, - почала збирати осколки тремтячими руками, і, звісно ж, порізалася. Час від часу не легше!

Двері в кабінет знову відчинилися, і я поспішно огризнулася на підлеглого, відвертаючись, щоб той не побачив моїх сліз:

- Я ж сказала - все гаразд! - Невже він з першого разу не зрозумів, що мене зараз краще не чіпати?  

- Порізалася? - До мене наблизився Кілман і, взявши мою руку у свою, одразу дістав із кишені хустку.

- Трохи, - зізналася, стираючи мокрі доріжки сліз. - Ти щось хотів? - Як же він вчасно!

- Бріано, що в тебе відбувається? - Голос його сочився співчуттям, от тільки я ніколи не вірила цьому чоловікові, який завжди переслідував тільки свої цілі.

- Нічого, просто не висипаюся, звідси й неуважність, - кляті кочівники! Не вистачало мені ще почати виправдовуватися перед Ендрю!

- Я чув, - елітник тямущо засміявся, і це гострим ножем різануло по серцю. Невже вони говорили про мене? - Але ти б не надто закохувалася, у Стенлі все ж наречена є, - сіпнулася, приголомшено витріщившись на співрозмовника.

- Ти все брешеш! - Не стримала гнів, відкривши перед ворогом свої справжні почуття.

- Та невже? Тоді сама запитай у нього, який сенс мені брехати? - О, у тебе завжди знайдуться причини.

- Втім, це не важливо. Про що ти хотів поговорити? - Сльози мої моментально випарувалися, поступившись місцем злості.

- Вже ні про що, - посміхнувся мені цей гад, поспішивши на вихід.

А я так і залишилася стояти із закривавленою рукою посеред кімнати, у голові глухим набатом звучали слова Кілмана:

- "У Стенлі все ж наречена є", - він же не міг? Не міг же...?