Розділ 8. Сніданок утрьох

Не встигла я подумати про їжу, як у двері знову постукали. Не кабінет, а просто якийсь прохідний двір! Цікаво, хто ж посмів відволікти мене цього разу?

- Увійдіть, - уже звично відгукнулася, збираючись втекти хоч на півгодини до їдальні. Ну, або хвилин на п'ятнадцять, якщо не пощастить.

- Привіт, - Стенлі був гладко поголений і до біса свіжий, не те, що я: у пом'ятому одязі й досі не вмита, навіть соромно трохи стало. Зовсім трошки.

- Привіт. Ти з приводу звітів? Я частину вже переглянула і розсортувала, можу віддати зараз... - потягнулася до невеличкої гірки папок, розгладжуючи прим'ятий титульник верхньої.

- Ні, - перервав мене Майєр. - Я за тобою. Пішли разом на сніданок? - Пропозиція, що прозвучала від нього, застала мене зненацька. 

- Снідати? Зі мною? - Ні, мені звичайно хотілося погодитися, але мій зовнішній вигляд... - А куди? - Усе ж таки ризикнула запитати, почуваючись п'ятнадцятирічною Бріаною Стіллер, яка залишилася наодинці з ненависним сусідом.

- Можемо в кафе, тут є щось цікаве неподалік? - От дідько, як же мені хотілося сказати йому "так".

- На кафе немає часу, - але, на жаль, це була практично правда.

- Тоді пішли до їдальні. Мені в принципі байдуже де, головне з ким, - а ось після таких слів я просто не могла відмовитися. Тому ствердно кивнула, все ще намагаючись пригладити своє скуйовджене волосся.

- "Ну чому я не прокинулася раніше? От же Мертон, не міг розбудити!", - подумки я бухтіла на ні в чому не винного заступника, намагаючись так приховати свою нервозність.

- Ходімо, - з подивом подивилася на відчинені для мене двері. Живучи на кордоні, я частенько забувала, що в минулому житті  наче була леді.

Оскільки за вікном тільки починався світанок, народу в їдальні практично не спостерігалося, що не могло не тішити. Кухарі сьогодні розстаралися, чи то перед новоприбулими, чи то просто сьогодні було бажання творити, але все виявилося не просто смачним і поживним, а ще й красивим. 

- Нічого собі у вас тут харчування, - Стенлі теж звернув увагу на кулінарні творіння місцевих майстрів. - Навіть у центральному штабі таких шедеврів не зустрінеш, - щиро похвалив роботу кухарів, наповнюючи тацю різноманітними стравами.

- Повтори це кухарям, упевнена, вони оцінять комплімент, і тоді, можливо, в обід на нас чекатиме ще один шедевр від шефа, - подала я ідею своєму другові.

- Так і зроблю, - посміхнувся мені Стен і помахав комусь за моєю спиною.

Ну так, з чого я вирішила, що ми снідатимемо тільки вдвох? До нашого столика одразу поспішила молоденька дівчина, дуже вродлива, треба сказати, і акуратно зібрана, на відміну від мене.

- Доброго ранку, - а ще вона з таким трепетом дивилася на свого начальника, що в мене просто не залишалося сумнівів - підлегла по вуха закохана в Майєра.

- Доброго, - відповіли ми одночасно, подивившись один на одного.

- Сподіваюся, я вам не завадила? - Ну як тобі сказати, маленька... Скажімо так, я не в захваті від того, що тепер нас стало троє.

- Ні, звісно, - це в думках я можу відповідати чесно, а в очі етикет зобов'язує бути ввічливою.

- Майстре Стенлі, я склала діаграму за отриманими з північного заходу звітами, занести вам одразу після сніданку? - Чоловік лише кивнув своїй підопічній, продовжуючи їсти, а я так і застигла, роздивляючись парочку, яка сиділа переді мною.

- "Вони чудово виглядають разом", - усвідомлення цього ранило, і не давало мислити тверезо.

- Чому не їси? - Стен бачив будь-яку зміну в моєму настрої, і одразу ж звернув на це увагу, тому мені довелося терміново братися за їжу, ще не вистачало тут ревнощі свої показувати.

- "Так, стоп! Невже я ревную?", - думки шокували і збивали з пантелику. Виходило, що так.

Ба більше, я мимоволі починала себе порівнювати з доглянутою блондинкою, витягуючи назовні всі свої застарілі комплекси. Ось тільки цього мені й не вистачало!

Я ледь дочекалася закінчення сніданку, на якому мені довелося мило посміхатися дівчині. Не могла ж я втекти, поки Севелія їсть, і весь цей час усвідомлене мною почуття гризло зсередини, додаючи моїй поведінці лише нервозності. Стенлі не спускав з мене очей, і коли ми вийшли з будівлі, він різко зупинився, притримавши за руку, після чого тихо прошепотів на вухо:

- Нам потрібно поговорити, - я лише ствердно кивнула, не маючи сил що-небудь промовити зараз. - Наодинці, - знову мій кивок і його спокійне:

- Я зайду до тебе ввечері, коли всі розійдуться, - що це?

Млосна обіцянка швидкої зустрічі чи всього лише ділова розмова без сторонніх? Схоже, сьогоднішній день для мене стане найдовшим. Але ж я не була такою раніше. Здавалося, цьому чоловікові вдалося відкрити новий бік мого "я".