Розділ 6.3.

У штабі творився повний розгардіяш: усі кудись носилися, ледь не збиваючи з ніг, шум стояв такий, що вуха самі згорталися в трубочку, і на місце ставати зовсім не бажали. Здавалося, я потрапила в божевільню, де панували хаос і плутанина.

- Що тут відбувається? - Зловила за руку Ленса, який метушився туди-сюди, і встигла поставити йому запитання, навіть перекричавши деяких особливо гучних бійців.

- Велике переселення, - хмикнув хлопчина, вирішивши, ніби я хоч щось зрозуміла з його слів.

- А поконкретніше можна? - Я не любила, коли зі мною говорять загадками, особливо, якщо я про них ні сном, ні духом. 

- Так новоприбулих розселяємо, їх з'явилося трохи більше, ніж ми очікували, - почухав малий потилицю, щось пригадуючи.

- Скільки саме? - Треба терміново придумати щось, щоб вони вгамувалися, у такому галасі просто неможливо працювати, а мені зараз конче необхідно зібратися з думками.

- Три сотні, і це тільки резервісти з центрального району. А ще аналітики і наші елітники завітали, і всі по вашу душу, - почуте мене зовсім не тішило, останні могли й у себе розміститися, навіщо було до нас переїжджати всім скопом?

- Зрозуміло, - я відпустила підлеглого і спробувала протиснутися до свого кабінету, під яким на мене вже чекали троє командирів резервістів, Стенлі і мій обожнюваний Ендрю Кілман:

- Проходьте, - відчинила двері, впускаючи чоловіків усередину, сама ж увійшла останньою і попрямувала до свого засипаного паперами столу. Так, не завадило б тут порядок навести. - Як ви вже знаєте, проблема, що торкнулася нас, не з простих. У нас є всі підстави вважати, що наступний прорив кочівники планують здійснити саме в цьому місці, і Олівуд може стати їхньою наступною метою. Саме тому вас і прислали для зміцнення наших позицій, - почала без передмов, сподіваючись якомога швидше ввести в курс справи новоприбулих.

- То правду казали, що тут усім заправляє дівка, - я очікувала на такі нападки, але аж ніяк не від командирів загонів, бо вже хто-хто, а вони мали знати, що управління операцією не віддадуть будь-кому. Чи саме це й зачепило його найбільше? Я помітила, як сіпнувся Стен, але подала йому знак сидіти на місці, це був мій бій, і я сама мала його перемогти.

- А у вас якісь проблеми із субординацією чи ви по життю такий хам? - Кинула курточку на спинку крісла, помічаючи, як інші командири схвально хмикнули, хоча в розмову лізти не поспішали.

- Чуєш ти! - Чоловік вишкірився, одразу стало помітно, що я його за живе зачепила.
- Зі слухом у мене проблем немає, на відміну від вас, - час би припиняти цей цирк, але, схоже, цей мужлан розумів тільки грубу силу.

- Ну так, декому потрібно сумлінно працювати, щоб чогось досягти, а комусь достатньо вдало розсунути ноги, - він почувався господарем становища, але я й не таке чула, мене таким не проймеш.

- Ну і як тобі ходиться з розсунутими ногами? - Спокійно відгукнулася, вже не стримуючи себе і бажаючи дати нахабі урок.

- Ах ти... - договорити йому не дав, як не дивно, Кілман:

- Підготувати арену? - Він був у курсі наших способів вирішення спірних питань, тому я лише ствердно кивнула, радіючи, що мій недодруг хоч раз висунув слушну пропозицію.

- На мечах, за двадцять хвилин на арені. Тебе проведуть, - кинула рудому тюхтію і вийшла з кабінету. За дверима, що зачинялися, я почула лише слова Кілмана:

- Ну ти, чувак, і попав, вона твою тушку обробить на раз-два, - було приємно усвідомлювати, що глава елітників цього разу опинився на моєму боці.

- Та пішов ти... - далі я вже не слухала, мені потрібно було переодягнутися, а мій кабінет виявився тимчасово окупований командирами новоприбулих.

От і познайомилися. Просто чудове привітання.