Розділ 7. Арена

Не знаю, як це працює, але через п'ятнадцять хвилин на "арені" було не проштовхнутися. Я одягла свій улюблений бойовий костюм, мечі мені доставив всюдисущий Ленс, а Марні просто стояв поруч і намагався відмовити:

- Командире, не діло це починати знайомство з бою, - я й сама це розуміла, але нам обом треба випустити пару, і я втомилася комусь щось доводити, простіше один раз показати, тоді й в інших запитань не виникне, яким місцем я заслужила цей пост.

- Вважай це розминкою, щоб м'язи не заіржавіли, - чоловік лише тямущо засміявся, але відмовляти перестав, усвідомивши все з першого разу.

- Ну, якщо так, то я можу тільки побажати вам удачі. Сильно там його не бийте, - мої бійці вміють підтримати, нічого не скажеш.

Я коротко кивнула своєму заступнику, після чого попрямувала до центру приміщення, де і розміщався тренувальний майданчик, який ми часто використовували і в інших цілях.

- Бріано, - Стенлі перехопив мене біля самого входу на арену. - Навіщо це? - Мій друг завжди був проти авантюр, а зараз йому ще й доведеться хвилюватися за свою... дівчину? Так, не позаздриш Майєру, але бачили очі, що вибирали, тепер хоч повилазьте...

- Вони не заспокояться, поки я не доведу їм, розумієш? - Коханий заперечливо похитав головою на мої слова, все ще не погоджуючись з моїми методами розв'язання проблем. - Повір мені, так треба. Все буде добре, обіцяю тобі, - не знаю, кого я заспокоювала його чи себе, адже я нічогісінько не знала про рудого командира резервістів, він міг виявитися вельми серйозним суперником.

- Постарайся не постраждати, добре? - Невже Стен у мене вірить? Це вселяло надію, тому я м'яко посміхнулася чоловікові, акуратно торкнувшись його долоні.

- Ну, хоч хтось за мене переживає, а то мої хлопці попросили не прибити супротивника, - приховала свою невпевненість за веселою бравадою.

- Вони теж хвилюються, просто свою підтримку висловлюють як вміють, - мій друг мав рацію, і я це чудово знала. 

Глядачі тим часом вже розмістилися на імпровізованих трибунах, а рудий ввійшов на арену, очікуючи на появу своєї кривдниці. Я ж ще раз кивнула Стену, після чого попрямувала до свого суперника:

- Треба обрати правила бою, - заговорила першою на правах господині. - Пропоную до першої крові, - зазвичай цього вистачало, щоб вгамувати особливо завзятих, але не цього разу.

- Це не серйозно, може до першого серйозного поранення? Лікарі ж в нас є, чого нам боятися? - Командир резервістів вирішив взяти мене на слабо, але я давно на таке не велася.

- А якщо буде нічна вилазка кочівників? Ти їх попросиш почекати, поки наші цілителіі відновляться або поки ми з тобою прийдемо в норму? Хлопче, Олевуд - це тобі не центр, тут часом кожна крапля сили на рахунку, - ні, він мені не суперник, тепер я це бачила.

- Як скажете, леді, - і вимовив це так, ніби лайку, ще й відважив блазнівський уклін. От же піжон!

- Тоді почнемо, - подала знак рефері, почувши сигнал гонгу, що пролунав тієї ж миті.

Імпровізованою ареною я ступала м'яко, не поспішаючи нападати. Варто було все ж придивитися до свого супротивника, давши йому можливість зробити свій перший хід.

- "Ну ж бо, маленький, не підведи. Давай закінчимо все швидко і з найменшими втратами", - подумки звернулася до чоловіка, все ще сподіваючись на його розсудливість.

- Що, злякалася, красунечко? - Вирішив зачепити мене рудий, але я лише посміхнулася на його звернення, так само не поспішаючи йти у наступ.

Так ми й тупцювали на місці, придивляючись одне до одного. Але витримка все ж підвела мого суперника, і він зробив перший випад, який став для резервіста останнім. Я не стала ухилятися чи щось вигадувати, а просто прийняла удар на один із мечів, після чого завдала блискавичної атаки у відповідь, зробивши два глибоких хрестових порізи на широких грудях новоприбулого.

Ось і все, бій закінчено. Глядачі навіть ще нічого не встигли усвідомити, розглядаючи червоніючу сорочку чоловіка, а я вже рухалася в бік виходу.

- "Молодець, Бріано", - хвалила себе, шумно при цьому видохнувши.

- Командире! - Голос Марні розірвав дзвінку тишу, і я почала розвертатися, дивлячись на те, як меч рудого ось-ось проткне мене наскрізь.

А я навіть щит виставити не встигала. Але встиг Стенлі. Я відчула, як його магія обгорнула моє тіло, захищаючи від підступного удару противника. Невже він весь бій мене страхував? Гаразд, поговоримо про це пізніше, зараз у мене є важливіші проблеми.

Меч рудого моментально відлетів убік, після чого на нього накинулися мої хлопці.

- Не калічити, - наказала підлеглим, перш ніж піти з арени. 

Декому буде корисним отримати на горіхи, якщо вони нормальної мови не розуміють. До слова, жоден із сотні рудого не поспішав заступитися за командира, а це свідчило багато про що.

Здається, у мене однією турботою стало більше.

Запізнілий мандраж проявив себе вже в кабінеті. Я щільно прикрила двері, опускаючись на підлогу, а моє тіло почало бити дрібне тремтіння. Занадто розслабилася, вважаючи, що північний штаб - це моя фортеця, от мені й показали, що це далеко не так. Адже якби не Стен, у кращому разі я зараз перебувала б у лікарському корпусі. А може й...

У двері пролунав тихий стукіт, і я поквапилася опанувати себе, щоб не видавати свої переживання випадковому свідку.

- Заходьте, - натягнула на обличчя маску спокою і вже быльш впевнено подивилася на того, хто увійшов.
- Командире, з вами все гаразд? - Філлі, хто б сумнівався. Наш лікар завжди намагався виліковувати не тільки механічні ушкодження, а й душевні рани. І зараз мій підлеглий вважав, що я потребувала його допомоги.

- Так, все добре, - попрямувала до свого крісла, впоравшись із першою хвилею паніки.

- Я бачу, - хмикнув чоловік, практично вдираючись у кабінет. - Я тут заспокійливе для вас приніс. І це не слабкість, це нормальна реакція організму на перенесений шок, - висловив він свою "лікарську" думку і так само швидко покинув приміщення, даючи мені можливість побути одній. Ну й добре, позбавив мене необхідності виправдовуватися.