Розділ 6.2.

Доглядач темниці виявився на місці. Чоловік сидів у величезному, як і він сам, кріслі і попивав чай з булочками з місцевої кондитерської. Побачивши мене, місцевий володар одразу ж скривився, відставляючи вбік свій кухоль.

- З'явилася, - констатував факт, потягнувши на себе тоненьку папку з паперами. - Щось ти не надто поспішала, - він розтягнув свої губи в подобу посмішки, від чого мене тільки пересмикнуло.

- Була в центральному штабі, - не хотілося виправдовуватися, але зараз доля моїх хлопців залежала від цього слизького гада. - Скільки? - Наші з ним стосунки давно увійшли в площину грошових, і я вже не витрачала час на вмовляння доглядача, а одразу дізнавалася суму викупу.\

- Не цього разу, Бріано. Вони відсидять належні десять діб, - із самовдоволеною пикою висловився цей майбутній небіжчик.
- З глузду з'їхав!? Десять діб!? Ти де свої останні мізки залишив, чи не в таверні "У тітоньки Феліції"? - Ідіота шматок, ніби не знає, чим це може обернутися для міста.

- Вирішила скласти компанію своїм молодцям? - Офтен усміхнувся, передчуваючи мої вибачення, але не на ту нарвався, невже він ще не вивчив мене?.

- А впевнений, що з наслідками впораєшся? Що, якщо кочівники прорвуться, хто твою безсоромну пику рятуватиме? - Мене якщо зачепити, то я можу гірше за портового вантажника висловлюватися, недарма п'ятнадцять років на кордоні воюю.

З моїм словарним запасом не кожен може посперечатися, хіба що старожили у загоні.

- Ну так елітники і врятують! - Так ось звідки в нього стільки нахабства, зрозуміло тепер хто приплатив, щоб моїх хлопців протримали визначений термін.

- І ти готовий довірити своє життя Ендрю Кілману? - Я посміхнулася, помітивши, як доглядач розгубив увесь свій запал. - Скільки, Пайтен? - Потягнулася до гаманця на поясі, дивлячись при цьому в жадібні очі свого співрозмовника.

- П'ятсот срібла, цього разу твої хлопці справді нарвалися, - та він з глузду з'їхав!

- У мене при собі стільки немає. Дам триста і випускаєш їх зараз, - торгуватися я любила, до того ж і сам доглядач розумів, що таку суму я йому не викладу.

- Смієшся? Чотириста і забирай, - не хотів мені поступатися цей жмот. Схоже тут справді без Ендрю не обійшлося, інакше б цей товстун так не нахабничав.

- Двісті п'ятдесят, - підморгнула я Офтену, ховаючи готівку в кишеню.

- Гей, було ж триста, - чоловік приголомшено витріщився на мене, сторопівши від мого нахабства, але цим і беремо.

- Береш чи продовжимо торг? - Я вже почувалася переможницею, відраховуючи монети пальцями лівої руки.

- Дідько із тобою, забирай! - Так би й одразу, а то десять діб. - І прийми пораду, абсолютно безкоштовно. Ти б дружила з ним, а не гризлася, дивись і хлопці б рідше страждали, - теж мені знавець знайшовся. Можна подумати це зупинить Марні і компанію.

- Дякую за пораду, але прислухатися не стану. Хлопці страждають через свою нестриманість, а щодо Кілмана... Мені й тебе в друзях вистачає, другого такого я не витримаю, - доглядач засміявся, сховавши зароблене срібло до шухляди столу, і поспішив дістати ключі із шухляди столу, щоб відкрити камеру з моїми підлеглими.

- На вихід, охоломони, матуся ваша прийшла, - ух, я сама ледве стрималася, щоб не зарядити йому в око, але мені вистачило подивитися на побитих бійців, і я враз передумала.

- Командире, дякую, - висловився за всіх Марні, але я лише відмахнулася:

- Утримаю по п'ятдесят срібла з платні, - це щоб їм не кортіло чухати свої кулаки.

- Але ж це грабіж! - Мені здалося чи Ерман захотів ще відпочити на тюремному ліжку?

- То може сімдесят взяти? - Простягнула задумливо, почувши дружнє бурчання. - Це мені за моральну шкоду. З вашої милості я з Офтеном бачуся частіше, ніж із власними батьками, - на моє справедливе зауваження хлопці в один голос реготнули та поспішили подалі від в'язниці.

- Поїсти б, - прогнусавив Філлі, і всі його дружньо підтримали, обговорюючи коржі та хміль в таверні "Матінки Арман".

- В їдальні поїсте, після обіду в нас загальні збори, буду новинами ділитися, - ніхто й не думав не сперечатися, попрямувавши всією юрбою до маголіта.