Розділ 6. Назад в Олівуд

У центральному штабі на нас вже чекали. Підлеглими Стенлі виявилися молоді дівчина та хлопець, вони дивилися на свого начальника з благоговінням і обожнюванням, чому мені залишалося тільки позаздрити. Хоча, у мене в загоні були здебільшого затяті бійці, і це здавалося б дивним, якби вони падали ниць, щойно побачать мою персону. Головне, що хлопці мене все ж прийняли, нехай для цього і довелося доводити свою профпридатність. Зате тепер я точно знала, що мене поважають, і навіть зануда Марні, хоч би скільки не пирчав на свою начальницю, буде із завзятістю носорога доводити іншим, що його командир - найкраща з найкращих, а хто з цим не згоден, - може й по ріпі отримати. 

Я усміхнулася, згадуючи суворі обличчя своїх бійців, що не сховалося від Стенлі:

- Щось хороше згадала? - Я кивнула, відповідаючи:

- Угу, подивилася на твоїх курчат, і одразу своїх орлів згадала, - я пишалася своїми підлеглими, кожен із них для мене особливий, і навіть новенькі вже встигли себе проявити.

- Ну, мої ще виростуть. Головне спрямувати в потрібне русло їхню невгамовну жагу до знань, - було видно, що Майєр теж готовий стати горою за своїх, а це багато чого варте.

Тим часом новачки підійшли до нас, вітаючись, і ми попрямували в портальну кімнату штабу, звідки одразу ж перемістилися в Олівуд - наш маленький острівець спокою, який ми намагаємося ретельно оберігати. Портальний зал містечка розташований якраз недалеко від нашого штабу, всього-то десять хвилин на маголеті, тож він нам ідеально підходив. Сподіваюся, за день моєї відсутності хлопці нічого не встигли накоїти, і мені не доведеться втручатися в розбірки, замість того, щоб розподіляти новоприбулих і потихеньку облаштовувати роботу нового підрозділу.

Виходячи з невеликого вокзалу, ми відразу ж натрапили на Ленса, який чергував біля входу:

- Доброго здоров'я бажаю, товаришу командире, - хлопчина сяяв, немов начищений п'ятак.

- І що цього разу? - Я вже й не сумнівалася - мої знову в щось вляпалися.

- Ну... - новачок простягнув мені металевий закритий кухоль, який зберігав тепло напою всередині навіть за мінус п'ятдесяти. Я відкрила його, відразу ж вдихаючи свіжий аромат кави.

- Розповідай, - аналітики трохи відстали від нас, даючи можливість вирішити свої проблеми.

- В цілому Марні не винен, - ну хто б сумнівався, у мене взагалі всі білі й пухнасті в загоні, і вічно страждають від підступів ворогів, не інакше. - Це все елітники влаштували. А точніше Кілман, - а ось тут я вже задумалася, може, цього разу мій заступник справді безгрішний?

- Подробиці, - злитися я буду пізніше, зараз потрібно буде витягати хлопців із халепи.

- Ви ж учора після наради не повернулися, а ось Кілман з'явився ближче до вечора і почав дурниці всякі говорити, - я насупилася, і Ленс одразу ж продовжив: - Він сказав, що тепер ми з ними в одній упряжці, - хлопець вичікувально подивився на мене, бажаючи отримати спростування гучних заяв наших "ворогів".

- Ну, загалом це так. Ми й раніше займалися однією справою, якщо ти не помітив, - зробила великий ковток, насолоджуючись ароматним напоєм.

- І він сказав, що тепер ми будемо на побігеньках в елітників, виконувати дрібні доручення, поки дорослі "дядьки" займуться справою, - здається, Ленс усе ж таки згладив деякі кути, і тепер мені стала зрозуміла реакція Марні.

- І ви повірили? - Якось сумнівно, мої хлопці не настільки дурні.

- Не те щоб. Просто було ще дещо, але це вам нехай краще Марні розповість, - здається, хлопець зніяковів. Так, усе-таки молодий він ще, і я здогадувалася, якої теми новобранець волів би уникати.

- І після цього почалася бійка, так? - Ленс кивнув на мої слова. - То де зараз наші хлопці? - Скільки ще Кілман чіплятиметься до того, що я жінка? Невже йому так і не вистачило мізків зрозуміти, що тут усі рівні?

- У центральній в'язниці, доглядач сказав, що цього разу так просто не відпустить їх, - хлопчина шмигнув носом, потираючи замерзлі долоні.

- Ну, це ми ще подивимося. Відведи аналітиків у казарми, нехай розселяються, а я поки що займуся справою, - дочекалася відповідного кивка і повернулася до Стенлі:

- Вибач, мені потрібно відлучитися ненадовго, з'явилися термінові справи. Ленс допоможе вам із розміщенням, а я повернуся після обіду, і ми обговоримо наші подальші плани. - Стен розуміюче посміхнувся і пішов за моїм підлеглим. 

А допила божественний напій і поспішила в будівлю місцевої префектури. Ох, у мене зараз хтось потанцює.

Доглядач темниці виявився на місці. Чоловік сидів у величезному, як і він сам, кріслі і попивав чай з булочками з місцевої кондитерської. Побачивши мене, місцевий володар одразу ж скривився, відставляючи вбік свій кухоль.

- З'явилася, - констатував факт, потягнувши на себе тоненьку папку з паперами. - Щось ти не надто поспішала, - він розтягнув свої губи в подобу посмішки, від чого мене тільки пересмикнуло.

- Була в центральному штабі, - не хотілося виправдовуватися, але зараз доля моїх хлопців залежала від цього слизького гада. - Скільки? - Наші з ним стосунки давно увійшли в площину грошових, і я вже не витрачала час на вмовляння доглядача, а одразу дізнавалася суму викупу.\

- Не цього разу, Бріано. Вони відсидять належні десять діб, - із самовдоволеною пикою висловився цей майбутній небіжчик.
- З глузду з'їхав!? Десять діб!? Ти де свої останні мізки залишив, чи не в таверні "У тітоньки Феліції"? - Ідіота шматок, ніби не знає, чим це може обернутися для міста.

- Вирішила скласти компанію своїм молодцям? - Офтен усміхнувся, передчуваючи мої вибачення, але не на ту нарвався, невже він ще не вивчив мене?.

- А впевнений, що з наслідками впораєшся? Що, якщо кочівники прорвуться, хто твою безсоромну пику рятуватиме? - Мене якщо зачепити, то я можу гірше за портового вантажника висловлюватися, недарма п'ятнадцять років на кордоні воюю.

З моїм словарним запасом не кожен може посперечатися, хіба що старожили у загоні.