Розділ 5.3.

Немов шкідливе кошеня я швиденько прошмигнула до себе в кімнату, де прийняла душ і переодяглася у більш зручне вбрання. Часу до сніданку залишалося не надто багато, а мені ще треба було якось налаштувати себе, щоб більш впевнено дивитися в очі батькам. Я довго стояла перед дзеркалом і репетирувала вираз свого обличчя та мої пояснення. Але думки весь час вислизали в мій щасливий ранок, де я пізнала справжню насолоду життям.

Від солодких мрій мене відволік тихий стукіт у двері. Думаю, це був Стенлі, адже ми домовилися разом піти на сніданок. Поспішно відчинила стулку, впускаючи чоловіка в кімнату:

- Проходь, я зараз, - сказала впевнено, навіть не подивившись на свого візитера. - Мені буквально кілька штрихів залишилося, - закінчила наносити макіяж, посміхаючись власному відображенню.

- Ти ж закохана в нього, чи не так? - Смикнулася, після чого шоковано обернулася на голос мами, дивлячись в її уважні очі.

- В кого закохана? - Відігравати дурочку, то на повну.

- Бріано, хоча б собі не бреши, Стенлі завжди тобі подобався, адже так? - Я не була готова обговорювати своє особисте життя з батьками, особливо в такому ключі.

- Мамо... Він мені справді подобається, але я поки що не хочу робити поспішних висновків або щось загадувати. Все одно я ще не знаю, як він ставиться до мене, - було страшно, адже для Майєра це міг бути просто секс і нічого більше, ми навіть не говорили з ним про наше майбутнє, та й взагалі жодним чином не обговорювали те, що відбувалося вночі. А раптом він зробить вигляд, ніби між нами нічого й не було?

- Ти йому теж не байдужа, це помітно. Тож не відштовхуй хлопця і не тікай. Дай вам обом шанс, - дивно було говорити про таке з матір'ю, але зараз, напевно, ми вперше були настільки близькі за останні роки.

Можливо, я все ж переросла свої дитячі травми, а, може, мама стала більш відкритою. У будь-якому разі, сьогоднішній ранок поповнився ще одним "вперше", і мені це подобалося.

- Я спробую. Дякую тобі, мамо, - обійняла матінку, насолоджуючись ніжним ароматом її волосся.

- Ходімо снідати, чоловіки вже, мабуть, зачекалися на нас, - хитро підморгнула вона мені, і я поквапилася на вихід, ще раз швидко глянувши в дзеркало перед тим, як піти. Без удаваної скромності скажу як є: я - красуня, і повинна сподобатися своєму колишньому другові. Чи як мені тепер його називати?

Батько зі Стеном вже справді сиділи за столом і про щось тихо розмовляли, а, побачивши нас, поспішили встати, вітаючись.

- Всім доброго ранку, - я поцілувала батька і посміхнулася Майєру, займаючи своє місце поруч із ним. Чоловіча рука під столом одразу ж ковзнула по моїй, міцно стискаючи пальці.

Така несподівана ніжність надихала, і мої думки наповнилися щирим захопленням: який же він гарний та звабливий. Невже мені пощастило відшукати своє щастя?

Сніданок пройшов у цілковитій тиші, і лише час від часу мама щось нагадувала батькові. А після цього він міцно обійняв мене, потиснув руку Стенові і поспішив на роботу. Ми теж вирішили не затримуватися, друг ненадовго навідався до себе додому перевірити роботу прислуги і дати вказівки, а я поки посиділа з матінкою.

Ми просто розмовляли про всякі дрібниці, і вона раптом поділилася зі мною своїм новим захопленням - вони з подругами почали ходити до місцевого арт-центру, де жінки займаються ліпленням із глини. 

Так я обзавелася досить симпатичною вазочкою, прийнявши подарунок від матусі, і зареклася з порожніми руками більше не приїжджати додому. Принаймні я спробую бути більш уважною.

А за годину Стенлі забрав мене з батьківського особняка, і ми попрямували до стоянки маголетів, звідки планували дістатися до штабу, щоб звідти вирушити прямо на кордон. Нам потрібно було тільки забрати підлеглих чоловіка, тож було вирішено зробити невеликий гак через столицю.

Всю дорогу до командного пункту ми мовчки сиділи поруч, тримаючись за руки. І як би це дивно не звучало, але мені ще ніколи не було так спокійно і легко поруч із чоловіком. Здавалося, моє життя розділилося на "до" і "після", але я не поспішала говорити про це, боячись злякати свою удачу.

Кажуть, щастя любить тишу.