Розділ 5. Про нас

Спиною я буквально відчувала погляд чоловіка, але повернутися не поспішала. Мені потрібен був час на те, щоб заспокоїти своє серце. Але він невпинно минав, і мовчання вже починало потроху тиснути. Ось тоді-то я й обернулася, подивившись на Майєра, який так і застиг біля дверей.

- Про що ти хотів поговорити? - Мабуть, краще все ж таки не затягувати з розмовою, бо думки мої зараз раптово покотилися в абсолютно несподівану площину.

- Про нас, - в сенсі? Мені не почулося?

- Про нас? - Нервово посміхнулася, вчепившись пальцями в край подолу своєї багатостраждальної сукні.

- Так, нам працювати разом, тож я сподіваюся, наші минулі стосунки не стануть на заваді плідній співпраці? - То ось він про що, а я вже було подумала. І в голові одразу ж промайнула картинка того, про що були мої думки.

- А чому це має бути перешкодою? - Я постаралася надати своєму голосу незворушності, і, здається, у мене вийшло. - Якщо це не турбує тебе, то чому минуле стане для мене проблемою? - Я ж доросла, і вмію тримати свої почуття під контролем.

- Ти маєш рацію, вибач за мої побоювання. А про що хотіла поговорити ти? - Невже він затіяв усю цю розмову тільки для того, щоб уточнити таку дрібницю? Дурепа ти, Бріано... наївна ідіотка.

- Хотіла попросити тебе не говорити моїм батькам про деякі деталі нашої роботи... - чорт, ну ж бо, запитай його! - Чому ви тоді поїхали, Стен? Чому ти не захотів зі мною побачитися на прощання?  - Здається, мій колишній друг навіть в обличчі змінився. Рука його здригнулася, а я застигла в очікуванні відповіді.

Секунда, дві, три...

- Чи так це важливо зараз? Стільки років минуло, - спробував відмахнутися мій сусід, але я занадто багато поставила на кін, щоб ось так просто здатися.

- Для мене важливо! - Не витримала, дозволивши собі підвищити голос на співрозмовника. - Я стільки всього передумала, стільки картала себе, а тут з'являєшся ти, весь такий зарозумілий і водночас такий знайомий. Немов і не було цих п'ятнадцяти років, - виклала частину своєї душі, зізнаючись чоловікові.

- Ти переживала? - Мені здалося, чи його голос здригнувся?

Секунда, дві, три...

- Яке це тепер має значення? - Відплатила Стенлі тією ж монетою.

- Для мене має! - Почула свої ж слова. - Для мене важливо все, що пов'язано з тобою! Я кожен день, кожну хвилину не забував про тебе. Як ти там? Чи поїла? Як твоє навчання? А коли дізнався, що ти кинулася на кордон, то ледь не зірвався за тобою! - Його зізнання лилися рікою, а я дивилася і божеволіла від його очей, його губ, я шалено хотіла доторкнутися до Майєра.

- Стен, я... - моя рука потягнулася до трохи колючої щоки, але чоловік одразу ж перехопив її, цілуючи кожен пальчик на ній, а я задихнулася, гублячись у тій ніжності, з якою він мене торкався.

І тут немов греблю прорвало, з мене хлинули почуття, які я тримала в собі все своє свідоме життя, в яких я боялася зізнатися навіть самій собі. Я кохала цього чоловіка, кохала завжди, навіть коли злилася на нього і намагалася вкусити якомога болючіше. Це було так по-дитячому, хоча тоді ми й справді були дітьми. 

- Бріано, - видихнув біля самих моїх губ і поцілував так, ніби це був наш останній шанс на щастя, а я відповіла йому одразу ж, навіть не замислюючись.

Шляху назад не залишалося. Останнє, що я встигла зробити - це зачинити двері на ключ одним клацанням пальців.

- Дуже корисне вміння, - усміхнувся мені Стен, дивлячись прямісінько в очі.

Після цього ми буквально звалилися на ліжко, продовжуючи цілуватися.