Розділ 4.3.

Останнім, що спливало в пам'яті, було те, як я скинула з себе одяг і прийняла горизонтальне положення, а після - нічого, суцільна темрява. Мені навіть сон ніякий не снився, настільки мій організм виявився виснажений. І не знаю, скільки б я отак проспала, поки мої сили відновлювалися, але розбудив мене неголосний шепіт моїх батьків. Я розплющила очі: за вікном вже було занадто темно, щоб зрозуміти котра година.

- Мам, я проспала вечерю? - Було єдиним, що мені спало на думку на той момент, адже я ж обіцяла. - Привіт, тату, - розгледіла усміхнене обличчя мого батька, який схилився, щоб поцілувати мене.

- Привіт, маленька. Ми тебе розбудили? - Заперечливо похитала головою, потихеньку прокидаючись.

- То що там щодо поїсти? - От начебто й наїлася зранку, а почувалася голодною, немов вовк.

- Ми трохи перенесли вечерю, адже у нас будуть гості, - спокійним тоном видала матінка, сідаючи поруч зі мною на ліжко.
- Гості - це добре. Скільки в мене є часу, щоб привести себе до ладу? - Не хотілося б ганьбити батьків перед їхніми гостями, тому я планувала мати гарний вигляд. Заодно й перевірити чи налізуть ще на мене мої старі сукні.

- Хвилин за двадцять він обіцяв бути, - ага, значить чоловік, тоді обов'язково треба постаратися, щоб матінка не казала, ніби я ховаюся від кавалерів.

Мій план був простим: душ, гардеробна і трохи косметики. Я звісно не красуня, але трохи старань завжди можуть перетворити мене на милу леді. І нехай я військова, але ж іноді хотілося побути просто жінкою, бачити захоплені погляди і нерозумно посміхатися невигадливому компліменту. Іноді так хотілося бути нормальною.

Помітивши мою цілеспрямованість, матінка одразу ж поспішила перевірити підготовку до вечірньої трапези, тоді як тато міцно обійняв мене і пішов у свій кабінет, дозволяючи мені причепуритися. Здається, я трохи затрималася зі своїми зборами, бо у двері постукали, і молоденька покоївка покликала мене на вечерю:

- Гість вже прибув, пані Стіллер веліла вам поквапитися, - я коротко кивнула, і дівчина сховалася, щільно зачинивши за собою двері. 

Що ж, час не чекав. Я нанесла останній штрих у своєму вечірньому макіяжі, уважно оглянула себе в дзеркалі й залишилася цілком задоволеною отриманим результатом моїх старань.

Спустившись з другого поверху, я попрямувала до вітальні, де мама вже щосили розважала нашого пізнього відвідувача. Прорепетирувавши перед дверима свою найбільш сліпучу посмішку, я зробила крок уперед, вітаючись із чоловіком:

- Добрий вечір, пане... - незручна тиша повисла в повітрі, а я здивовано втупилася в очі свого сусіда Стенлі. - пане Майєр, - одразу ж виправилася, зробивши вигляд, що так все й мало бути.

- Добрий вечір, Бріано, - а ось він зовсім не збирався грати за моїми правилами.

- Ну що ж, якщо всі в зборі, то можемо приступати до вечері, - мама моя розцвіла і помолодшала. Невже вона розглядала Стена в якості мого кавалера? Як там вона казала під час мого останнього візиту додому: "на безриб'ї і рак - риба"?

Ми мовчазною компанією попрямували за нашим домашнім ватажком до їдальні, де стіл просто ломився від розмаїття страв. І це вранці я говорила про бенкет? Забудьте! Ось частування, гідні уваги королів. 

Сідали в тиші, і як тільки мама не намагалася завести розмову, але ми всі, як один, відповідали односкладовими фразами, і одразу замовкали, щойно тему було вичерпано. Так, схоже, не одній мені було незручно сидіти за цим столом. І якщо у мене просто вибору не було, то Стенлі ж знав, що я повернулася. Тоді навіщо прийшов? Чи мамині руки загребущі й до нього дісталися?

Відповіді на це питання я, на жаль, не мала, але планувала все пізніше розвідати.

А щойно з вечерею було покінчено, матінка знову пішла у наступ:

- Стенлі, ми ж домовилися? Ти ночуєш у нас? - Це ще навіщо?

Мені можуть пояснити, що взагалі відбувається в цьому будинку?

- Але ж, мадам Стіллер, це незручно. Та й мій будинок всього за два кроки від вашого, - намагався вирватися з чіпких рук моєї матері наш сусід, тільки от де там:

- Жодних "але", у вас там ще ремонт, чи, може ти зібрався на підлозі спати? Отже так, заперечення не приймаються! - Видала ця диво-жінка і посміхнулася, залишившись цілком задоволеною собою.

Здається, я голосно видихнула, спіймавши на собі погляд чоловіка.

- Дякую за гостинність, - несподівано для мене Стенлі здався без бою. 

- Ну, от і чудово, Бріана якраз проведе тебе до твоєї кімнати, - матінка вже звично роздавала вказівки, абсолютно не поцікавившись моєю думкою.

- Але я не... - хотіла сказати, що не знаю, де вона знаходиться, тільки кого це хвилювало?

- Ліворуч від твоєї, - підморгнула мені матуся, посміхаючись якимось своїм думкам.

І що все це означає?

Я ошелешено витріщилася на батьків: батько взагалі вдавав, ніби його тут немає, мама так і зовсім виглядала щасливою, ніби вона щойно уклала вигідну угоду. А я... я просто змирилася з неминучим, запрошуючи нашого сусіда слідувати за мною.

Швидко піднялася на другий поверх і зупинилася біля гостьових дверей.

- Стен... - почала було свою промову, перш ніж моя сміливість встигла випаруватися.

- Бріана... - перервав мене чоловік, також зважившись на розмову.

- Давай ти перший, - поступилася йому, приготувавшись слухати.

- Пропоную зайти до кімнати, нам потрібно поговорити... - потрібно так потрібно.

Я знизала плечима і першою увійшла в спальню Стена, який одразу ж зробив крок за мною, зачиняючи за собою двері.