Розділ 4.2.

Втома впевнено взяла своє, і я одразу ж провалилася в темряву, щойно ми злетіли. Саме з цієї причини мені так і не вдалося підслухати те, про що могли говорити ці двоє. Хоча не думаю, що це така вже велика таємниця. Прокинулася я від легкого поштовху в плече й одразу ж витріщилася у вікно, помічаючи знайому з дитинства вуличку. Потягнувшись, першою покинула своє місце, побачивши, як обидва моїх попутники наблизилися до дверей.

Виходили втрьох. І добре ми зі Стенлі, але цей-то чого плентається за нами? Запитувати про це я, звісно ж, не стала, вирішивши зробити вигляд, ніби зовсім не знайома з чоловіками. Хмикнувши своїм думкам, я попрямувала в бік особняка, що виднівся попереду. А ці двоє, точно охорона, пішли за мною, причому тільки зараз я помітила, що колишній мій сусід помітно кульгав на ліву ногу. Невже бойове поранення? Але ж зараз практично будь-яку травму можна вилікувати магією.

Супровід трохи дратував, тому я прискорилася, наближаючись до будинку своїх батьків. Мигцем глянула на будинок Майєрів, але він залишався таким же нежилим і похмурим. І це тут Стенлі збирався зупинитися? Хоча, завтра йому, як і мені, потрібно буде прибути на кордон. Всього лише ніч, упевнена, мій сусід переживе деякі незручності.

Хвіртка знайомо скрипнула, натякаючи на те, що було б непогано її змастити. Але, думаю, батьки банально користувалися таким своєрідним сповіщувальним сигналом, який говорив про те, що хтось прийшов. Схоже, все так і було, адже щойно я її зачинила, як на порозі з'явилася матінка. Вона, як завжди, мала бездоганний вигляд, от тільки чомусь помітно постарішала з нашої останньої зустрічі.

- Привіт, мам, - "Хоч би цукерок купила", - прослизнула запізніла ідея. 

З'являюся вдома раз на десятиліття, і то з порожніми руками. Але, як то кажуть, правильні думки з'являються в моїй голові занадто пізно.

- А, це ти. А я вже було подумала, злодюжки пробралися, - образилася, тут і до ворожки не ходи. Он навіть відвернулася і пішла до хати, так і не глянувши на свою блудну доньку.

- Ну, матусю, - прошмигнула в простору вітальню, обіймаючи матір зі спини.

- Згадала нарешті, ми тебе вже й не сподівалися побачити. Ти надовго чи, як завжди, на пів годинки і знову пропадеш на кілька років? - Вона хоч і говорила суворо, але було видно, що з нетерпінням чекала на мою відповідь, при цьому її руки трохи тремтіли.

- Завтра вранці їду, - винувато посміхнулася, продовжуючи притискатися до теплої спини.

- Уже прогрес. Ти голодна? - Я обережно хитнула головою, змусивши матінку важко зітхнути. - Ходімо нагодую. Ще й не спала, напевно? - Знову кивок, і сумний матусин погляд.

- А батько у відомстві? - Запитала, щоб підтримати розмову, адже відповідь мені й так була відома.

- Ну а де ще йому бути? Іди на кухню, так буде швидше, а я поки що розпоряджуся, щоб тобі постелили, поспиш до вечері, і дивись мені не втікай, не побачивши батька, - переді мною знову була сувора пані Стіллер.

- Дякую, матусю, - чмокнула її в щоку і поспішила підкорювати царство чудових смаків і запахів, де так само господарювала Євангеліна, мамина беззмінна помічниця. 

- Наша крихітка повернулася! - Жінка посміхнулася мені чистою і відкритою посмішкою, такою самою, як і завжди, немов і не було цих кількох років поневірянь.

- Я теж дуже сумувала, Івві, - обійняла кухарку, яка намагалася непомітно змахнути сльозинку, що побігла зморшкуватою щокою. - У цьому будинку взагалі годують? - Ось тільки вогкості мені для повного щастя й не вистачало.

- Зараз-зараз, - жінка одразу ж поспішила накрити на стіл, і вже за п'ять хвилин перед моїм поглядом вишикувалася ціла низка зі страв, та я стільки їжі не бачила за місяць свого чергування на кордоні.

- Яка смакота! - Невиразно процідила, продовжуючи жувати.

- Бідне дитя, тебе там не годували, мабуть, на кордоні твоєму? - У кухарів завжди так: усі навколо голодують, а їм обов'язково треба це швидше виправити.

- Годували, просто не так смачно, як удома, - похвалу всі люблять, то чому б не зробити Івві приємно, тим паче, що це істинна правда.

- От і приїжджала б частіше, - дорікнула мені годувальниця, а я лише знизала плечима.

- Як тут все взагалі? Що нового? - Поспішно змінила тему розмови, не бажаючи давати порожніх обіцянок.

- Та що в нас може бути нового? Кішка окотилася, та сусідський пес утік, ось і всі новини. Хоча, ледь не забула! Майєри повертаються! Два дні тому найняли штат прислуги, ті й приводять будинок до ладу. Подейкують, молодий господар має повернутися, - Івві, немов справжнісінький шпигун, уже встигла вивідати всю інформацію про сусідів.

- Уже повернувся, я його бачила, - розповіла останні новини кухарці.

- Досить заговорювати Бріану, Євангеліно, - на кухні непомітно з'явилася матінка. - Твоя кімната готова, йди відпочивати. Вечеря як завжди о шостій, тож не спізнюйся, - суворо викарбувала, і я поспішно втекла.

І хто тільки встиг зіпсувати матусі настрій? Невже це я знову відзначилася?