Розділ 4. Зустріч із сусідом

У коридорі мене зустрів Фернанд, якого ще з перших днів мого перебування в армії я називала просто "дядьком". Саме до нього я завжди могла звернутися по допомогу й отримати слушну пораду, не боячись бути висміяною чи приниженою. Ось і зараз командир сіверян залишився, щоб підтримати мене після нелегкої наради:

- Чув, уночі було тяжко, - я невизначено знизала плечима, не плануючи скаржитися через такі дрібниці:

- Та ніби як зазвичай, хоча довелося кликати підкріплення, і тепер Кілман буде на кожному розі розповідати, що я не впоралася без його блискучого загону, - від цієї думки я мимоволі поморщилася.

- Дурниці. Зате ви разом не допустили прориву, а це головне. Гордість у цьому випадку справа десята, чого б вона коштувала, якби кочівникам вдалося прорватися і потрапити в прикордонне місто? - Відповідати й не треба було, ще занадто яскраво сяяв в голові приклад палаючого Солейна. Звісно, маги одразу ж вирушили на відновлення поселення, тільки от мешканців-то ніхто не поверне до життя. - Кажуть, що ти бачила їхнього нового ватажка, - слова "дядька" вирвали мене з важких дум, змушуючи відповісти йому на поставлене запитання:

- Так. Потужний боєць із чіпким поглядом, який дуже складно витримати, кочівники його слухаються беззаперечно, всього лише одна фраза, і всі одразу ж завернули назад. Але в нього є й недоліки - лідер кочівників дуже азартний і любить кидати виклик, - я перераховувала те, що встигла помітити за короткий проміжок часу, коли чоловік звернув свою увагу на мене.

- І він помітив тебе... - зізнатися чесно, я спершу й не зрозуміла, про що йдеться, а усвідомивши, страшенно почервоніла. От начебто й не маленька, а все так само гублюся, коли в мені бачать жінку.

- Скажеш теж! У самого вже онуки підростають на заміну, а все туди ж, - з таких ситуацій я завжди виходила незручно, але одна справа нахамити Кілману, а зовсім інша - образити того, кому повністю довіряєш.

- Ну, може я й старий, але ж не сліпий, - засміявся Фернанд, і вся ніяковість миттю розвіялася. - Будь обережна, крихітко, не примушуй "старого" зайвий раз переживати, - "дядько" скуйовдив моє волосся і поспішив вийти на вулицю, посміюючись над моїми словами.

А я постояла так ще кілька хвилин, збираючись із думками, після чого все ж попрямувала до стоянки маголетів. У столиці я давно не затримувалася довше, ніж передбачалося, і зараз планувала навідатися в рідну домівку, привітатися з мамою і з чистою совістю стрибнути у своє тепле ліжечко й добряче відіспатися.

І ось на цій думці я тричі стукнула себе по лобі. Ні, ну от що за прокляття таке? Тільки-но я починала мріяти про "поспати", як одразу щось або хтось вимальовувався на горизонті, ламаючи всі мої далекоглядні плани. Цього разу біля потрібного мені маголета тинявся Ендрю Кілман. Тут і до ворожки ходити не треба, щоб зрозуміти, кого вичікував цей "племінничок".

І в будь-який інший раз я б розвернулася і пішла в інший бік, аби не стикатися з цим типом, але як же мені набридло бігати. Я просто хочу спати! І я порву будь-кого, хто завадить мені це зробити.

Стиснувши руки в кулаки, зробила крок у бік маголета, намагаючись виглядати впевнено і максимально байдуже. На обличчі Кілмана, який побачив мене, одразу ж заграла пустотлива посмішка, і він розставив руки в сторони, нібито запрошуючи стрибнути до нього в обійми.

Ага, зараз, біжу і спотикаюся.

- Чого тобі треба, Ендрю? Я страшенно втомилася і хочу відпочити, мені не до твоїх телячих ніжностей, - обійшла чоловіка по дузі та прошмигнула до транспорту, ось тільки мій переслідувач одразу ж поспішив за мною, продовжуючи фальшиво посміхатися.

- Брі, ти не могла б бути трохи ласкавішою? - Ні, Ви його чули?

Можна подумати, ми з ним нерозлучні друзі.

- Не могла, у баб взагалі характер кепський, а в мене так і поготів, - я пригадала йому ранкову нараду, змусивши Кілмана незадоволено скривитися.

- Ой, годі тобі, - відмахнувся від мене елітник, немов його образи були якоюсь дрібницею. - У мене взагалі до тебе ділова пропозиція, від якої ти просто не можеш відмовитися, - тут я просто не могла стриматися і не з'їхидничати:

- Прикопати тебе десь у саду, а ти сам при цьому напишеш прощального листа? - От не можна людині стільки не спати, одразу з'являються дуже спокусливі кровожерливі думки.

- Фу такою бути, - цей зануда подивився в бік усе ще відчинених дверей, одразу ж забуваючи про мене. - І ти тут? Нас так і не представили вранці. Ендрю Кілман, командир елітного загону прикордонників, - він простягнув руку, і я озирнулася, помічаючи Стенлі Майєра, який сідав у цей самий маголіт. 

Неперевершено! Схоже компанія на найближчі двадцять хвилин у мене просто атас. А беручи до уваги те, що нам ще й виходити разом... Я важко зітхнула, вмощуючись зручніше, і почала вдавати, що не прислухаюся до тихої розмови чоловіків.

Мене тут просто немає...