Розділ 3.3.

- На порядку денному в нас прорив на північному заході, гадаю, ні для кого не секрет, що Солейн повністю знищено, а всіх його жителів убито. Такої кривавої розправи не було з часів Архейна Божевільного. Поясніть мені, як ми примудрилися допустити це? Що ми за захисники такі? - Під кінець фрази генерал Портлайд гнівно стиснув папери, які лежали перед ним на столі.

Питання змусило кожного з нас замислитися над тим, а чи достатньо ми робимо для того, щоб те, що трапилося, не повторилося на ввіреній нам ділянці. Зізнаюся чесно, я пораділа тому, що не дозволила собі через власну гордість припуститися помилки, яка могла мені коштувати надто дорого.

Наше довге мовчання перервав гучний стукіт у двері, і всі одразу ж переключили свою увагу на них. У зал непомітною тінню прослизнув особистий помічник начальника штабу і простягнув йому папку, щось прошепотівши, у відповідь той лише підібгав губи, але ніяк не прокоментував почуте. Після цього права рука генерала поспішив вийти, але двері не зачинилися до кінця, бо в них увійшла ще одна людина, і всі погляди кинулися на неї. Я не була винятком і теж подивилася на того, хто увійшов, стрімко блідніючи.

Незважаючи на те, що з останньої нашої зустрічі минуло вже багато років, я одразу впізнала його, адже чоловік практично не змінився, хіба що став ще вищим та значнішим, помітно змужнівши.

- Доброго ранку, прошу вибачення за затримку, щойно прибув до столиці й одразу до вас, - а ось голос став зовсім іншим, зникли хлоп'ячі інтонації, а з'явилася приваблива хрипота.

Ні, Доля не могла так пожартувати наді мною. Тільки не зараз...

- Проходь і сідай, ти якраз вчасно, - генерал потиснув простягнуту йому долоню і вказав на стілець біля себе.

Стенлі одразу ж зайняв його, ковзнувши поглядом по командирах, які сиділи за столом. Побачивши мене, він не показав здивування, а навпаки, з байдужістю почав роздивлятися присутніх офіцерів.

Тим часом Портлайд продовжив свою промову, але я абсолютно до неї не прислухалася, оскільки всю мою увагу зайняв мій колишній суперник із минулого. Я настільки заглибилася у свої думки, що не розчула звернення начальника, і якби не поштовх ліктем від командира сіверян Фернанда, то й зовсім не відреагувала на сказане особисто мені.

- Вибачте, товаришу генерале, я трохи відволіклася, - визнавати свою помилку було соромно, але я не чула жодного слова зі сказаного головнокомандувачем.

- Я розумію, що ви вже кілька ночей не спите, відбиваючи напад за нападом, але будьте уважнішими, Бріано. Я говорив про ваш звіт, він повністю збігається зі словами командира Ендрю Кілмана, - у цей момент я подумки пораділа, що вирішила до документів підійти серйозно і вказала в них кожну дрібницю, на яку змогла звернути увагу. - І ми маємо всі підстави вважати, що наступний прорив намічається на ввіреній вам ділянці. Тому ваш загін буде посилено бійцями центрального резервного корпусу, також елітний загін на постійній основі входить до складу команди з усунення проривів, і ще до вас буде направлено найкращих аналітиків нашого відомства. Один із них, власне, зараз і присутній тут, - генерал вказав на Стенлі Майєра, і я ледь не заскрипіла зубами, коли він закінчив "радувати" мене новинами.

- Дозвольте дізнатися, хто керуватиме операцією? - Я постаралася зберегти безпристрасний вираз обличчя, і, здається, мені вдалося.

- На чолі станете ви, командире Стіллер, - я кивнула, внутрішньо заспокоюючись, а ось Кілман не витримав:

- Товаришу генерале, вам не здається, що віддавати управління операцією ба... жінці - це трохи неправильно? - Мені здалося, чи рука Стена сіпнулася?

Ні, дурниці якісь...

- Не здається, - сухо обірвав обурення Ендрю начальник штабу.

- Але ж дядько! - Спалах гніву командира елітників не залишився непоміченим, усі уважно стежили за сценою, що розгорнулася, коли я просто перебувала в легкому шоці. Генерал Портлайд - дядько Кілмана? Розуму незбагненно.

- Тут я генерал! - Зірвався на племінника іменитий "дядько", і той одразу ж затих. - Якщо заперечень більше немає - приступайте, - усі поспішили покинути зал засідань, перетравлюючи те, що сталося за зачиненими дверима.

- Бріано, затримайтеся, - звернувся до мене головнокомандувач, і я зупинилася, з цікавістю дивлячись на чоловіка. А коли всі вийшли, він продовжив:

- Прошу вибачення за поведінку цього негідника, я з ним переговорю, - я кивнула, приймаючи слова начальника. - Сподіваюся, це не позначиться на вашій із ним подальшій роботі, - знав би Портлайд, що наші стосунки з Кілманом і так далекі від ідеальних, і чергова образа навряд чи щось змінить у них.

- Не хвилюйтеся, це робочі моменти, - спробувала заспокоїти чоловіка, показуючи, що мене зовсім не зачепили слова командира елітників.

- Добре. До вас на базу прибуде резервне підкріплення, потрібно їх розмістити. Аналітикам виділіть кабінет у штабі й надайте копії всіх документів, які вони потребуватимуть, - я продовжувала кивати, беручи до уваги сказане. - І виспіться вже нарешті! - Останні слова здивували мене, але я вирішила не надавати їм великого значення.

- Буде зроблено, товаришу генерале! - Бойко відрапортувала, змусивши начальника посміхнутися.

- Я на вас сподіваюся, Бріано, - Портлайд коротко кивнув мені і вийшов із залу засідань, залишаючи мене наодинці зі своїми думками. А подумати було про що, занадто багато чого звалилося на мене за останні кілька годин.

Я працюватиму зі Стенлі Маєром... Божевілля якесь.