Розділ 3.2.

Прокинулася від легкого поштовху в плече:

- Командире, прибули, - втомлено потерла очі, намагаючись збагнути, де я, і одразу згадала, що відрубилася просто в броньовику. 

Хлопців у транспорті не спостерігалося, мабуть, вони вже вирушили відпочивати, і тільки всюдисущий Мертон не міг мене залишити ось так зовсім одну на жорсткому сидінні. Він терпляче чекав, поки я прокинуся, а побачивши мій осмислений погляд, запропонував підвезти до міської квартири:

- Мені все одно в той бік, - виправдовувався підлеглий, ніби я не знала, що наші будинки розділяв ледь не цілий район.

- Їдь відпочивати, я залишуся на базі, мені все одно ще звіт писати, - хоч як би мені не хотілося зараз опинитися в тепленькому ліжку, але паперами краще зайнятися якомога раніше. "А ось завтра..." - додумати я не встигла, довелося обертатися на поклик чергового сержанта, який з'явився з казарми:

- Командире, для вас "блискавка", - я кивнула хлопчині і винувато посміхнулася Мертону:

- Іншим разом. Вирушайте на відпочинок, наша зміна закінчилася.

Простеживши, щоб помічник поїхав, я вирушила до адміністративного корпусу. Спершу подивимося, що там за "блискавка", а потім засяду за звіт, все ж таки мені вдалося трохи подрімати в броньовику, і тепер я не почувалася зовсім розбитою, гадаю, на кілька годинок роботи сили в мене знайдуться.

Але щойно я розкрила конверт із посланням, як залишки сну немов рукою зняло. Неймовірно! На північному заході кочівникам вдалося прорватися, розграбувавши невеличке містечко на кордоні. Підсумки помилки захисників виявилися жахливими: прикордонники всі мертві, жителі міста - теж, а на місці поселення - згарище. Ось що буває, коли недооцінюєш сили противника.

Наступною у "блискавці" значилася нарада командирів усіх прикордонних загонів у центральному штабі, що призначалася на восьму ранку, а це означало, що в мене ще було цілих дві з половиною години на складання звіту, відпочинок і відправлення до столиці. Просто сила-силенна часу.

Насамперед я взялася за складання документа, намагаючись розписати все в найдрібніших подробицях, щоб потім до мене менше запитань залишалося. Впевнена, Кілман теж складе звіт, тож потрібно нічого не упустити, щоб у чоловіка не було зайвого приводу зубоскалити. Наше з ним протистояння почалося з дрібниці - боролися за місце під сонцем, тобто за звання для загонів, але йому вдалося перемогти, щоправда, я все ж таки не зрозуміла, яким чином, адже мої хлопці були кращі, швидші й витриваліші. Але, тим не менш, перемога залишилася за суперниками і тепер все найкраще обмундирування діставалося їм. Прикро звісно, але переживемо. Мої молодці все одно намагаються викручуватися, а віднедавна ще й експериментують зі створенням власних допоміжних артефактів.

І все б нічого, ну позмагалися, програли, треба б і заспокоїтися, тільки ось Кілману однієї перемоги було замало, він хотів так би мовити закріпити успіх, і тому спробував затягнути мене до себе в ліжко. Причому зробив це одним дуже брудним способом - заради примирення запропонував влаштувати спільний відпочинок двох загонів, під час якої щось підсипав мені у напій і спробував забрати, я ж і не чинила опору зовсім, лише нерозумно посміхалася (це з розповідей моїх майже тверезих бійців), але вірний вартовий Мертон нашкодити мені не дав, відбиваючи в командира елітників, і ось тоді-то і почалося справжнісіньке побоїще. 

У підсумку я прийшла до тями у себе в кабінеті (таємницю мого потрапляння туди так і не вдалося розкрити), а мої хлопці разом з недавніми супротивниками потрапили в карцер. Так і почався мій ранок із моторошного головного болю, перемовин із місцевою владою і виклику в центральний штаб на розбір. Отримали ми тоді з Кілманом по самісіньке не балуйся, після чого і почалася наша тиха ворожнеча. Щоправда, його сьогоднішня поведінка мене здивувала, ніби щось невловимо змінилося, але що саме - я поки що не могла зрозуміти.

Поки занурювалася в минуле, паралельно намагалася пригадати найдрібніші подробиці нічної атаки кочівників, шукала щось важливе, що могло допомогти нам надалі. Кілька разів при цьому перечитала свій звіт і начебто залишилася задоволеною. А подивившись на годинник, зрозуміла, що часу на відпочинок зовсім не залишилося, зате я встигала привести себе до ладу. 

І ось за п'ятнадцять хвилин до початку наради я вже стояла біля дверей переговорної. Випитий мною еліксир бадьорості надав моєму організму нових сил, і я була готова до кількагодинного обговорення того, що сталося на північному заході. Потихеньку до мене приєднувалися й інші командири загонів, серед яких, зрозуміло, був і наш сумнозвісний Ендрю Кілман.

Тільки от поговорити з ним нам не вдалося, адже начальник штабу з'явився на диво вчасно й одразу ж впустив нас до зали засідань, розпочинаючи екстрену нараду командирів.