Розділ 3. Повернення в частину

- Із прикордонників поранено дві третини, більшість, на жаль, серйозно, їх вже переправили до лікарського корпусу, з наших - тільки чотири невдахи, та й ті відбулися легким переляком, - підлеглий дозволив собі легку іронію при доповіді. - Ну а серед еліти, як зазвичай, без ушкоджень, - воно й зрозуміло, адже вартові першими зтикнулися з кочовою навалою.

- Це добре. Тобто погано, що поранених багато, зате всі живі. - Сумнівне досягнення, але в такій ситуації могло бути набагато гірше. - Як щодо кочівників? - Після такої сутички це можна було вважати дивом, що ми вийшли з бою без загиблих.

- Ще точно не оцінили їхні втрати, але навскидку осіб п'ятнадцять полонених, семеро з яких серйозно поранені, дев'ять трупів, їх вже передали похоронним бригадам. Решта пішли. Цього разу їх було набагато більше, ніж зазвичай бере участь у таких набігах, - виявив спостережливість польовий лікар.

- Я теж це помітила. Надайте допомогу важкопораненим полоненим, решту в темницю. Допит залишимо на завтра, я хочу бути присутньою, і дізнайтеся, можливо, серед них є командири. - Філлі ствердно кивнув і поспішив виконувати мої вказівки. 

А я важко зітхнула, втомлено спершись на стіну дозорної вишки. Адреналін потихеньку вивітрювався з крові, та й втома давалася взнаки, до того ж я ще й зворотний телепорт не спромоглася взяти, а універсальний тут не працював. Тепер доведеться добиратися на броньовику, а це години три тряски.

Звісно, можна подрімати, якщо внутрішні органи, що скачуть туди-сюди, не сильно турбуватимуть. Дороги тут на кордоні просто "чудові", і скільки не відправляли прохання губернаторові - він усе відхиляв, мовляв, так ворогові складніше буде пробратися на наші землі. Логічно, нічого не скажеш. 

- Підеш із нами? - Занадто приваблива пропозиція опинитися вже за кілька хвилин у теплому ліжку, але вона пролунала від ненависного мені Ендрю Кілмана, і річ була зовсім не в тому, що його загін вважається елітою всіх бойовиків, просто сам чоловік мені, м'яко кажучи, неприємний, тому моя відповідь була очевидною:

- Дякую, але я не кину хлопців, - махнула рукою Мертону, який чекав на мене біля дверей броньовика, і відштовхнулася від стіни. 

Схоже, командир елітників хотів мені ще щось сказати, але я поспішила ретируватися, залишаючи чоловіка на одинці зі своїми думками. У машину я залазила, немов старезна каракатиця, бо всі сили мене одразу ж покинули, на що мої хлопці лише похитали головами. Їхню спільну думку все ж висловив мій заступник:

- Даремно ви Кілману відмовили, ми б і без вас дісталися, а вам відпочинок не завадить, - можливо, він мав рацію, і я повелася нерозумно, але мінятися найближчим часом не планувала, та й по-іншому банально не вміла.

- Ага, і залишитися без гном'ячого елексиру? І не робіть такі здивовані очі, а то ви з собою не прихопили, - я, звісно, не любитель міцного пійла, але зараз воно потрібно мені як ніколи.

Мені здалося, чи хлопці якось полегшено видихнули? Немов вони вперше зі мною беруть участь у відбитті набігу, хоча я зазвичай поверталася порталом, і вони наївні вважали, що я не знала про їхні пияцтва?

- Ну, командире, ну здивувала! - Висловився найстарший із резервістів і дістав з-під поли заговорену банку, їй ні падіння, ні удари не страшні. Гноми свій напій цінували і берегли.

Чоловіки одразу ж розлили рідину по дерев'яних чарках і одну з них передали мені. Випили мовчки, у цей момент кожен думав про своє, я ж раділа, що з цього набігу повернулися всі мої хлопці. Після третьої порції і неспішних розмов мене розморило, здається, я притулилася головою до стіни, але її продовжувало нещадно трусити. І тоді хтось із добродушних підопічних поділився своєю м'якою курточкою, яку я використовувала у вигляді подушки. А варто було мені притулити до неї голову, як я моментально провалилася в довгоочікуваний сон.