- Із прикордонників поранено дві третини, більшість, на жаль, серйозно, їх вже переправили до лікарського корпусу, з наших - тільки чотири невдахи, та й ті відбулися легким переляком, - підлеглий дозволив собі легку іронію при доповіді. - Ну а серед еліти, як зазвичай, без ушкоджень, - воно й зрозуміло, адже вартові першими зтикнулися з кочовою навалою.
- Це добре. Тобто погано, що поранених багато, зате всі живі. - Сумнівне досягнення, але в такій ситуації могло бути набагато гірше. - Як щодо кочівників? - Після такої сутички це можна було вважати дивом, що ми вийшли з бою без загиблих.
- Ще точно не оцінили їхні втрати, але навскидку осіб п'ятнадцять полонених, семеро з яких серйозно поранені, дев'ять трупів, їх вже передали похоронним бригадам. Решта пішли. Цього разу їх було набагато більше, ніж зазвичай бере участь у таких набігах, - виявив спостережливість польовий лікар.
- Я теж це помітила. Надайте допомогу важкопораненим полоненим, решту в темницю. Допит залишимо на завтра, я хочу бути присутньою, і дізнайтеся, можливо, серед них є командири. - Філлі ствердно кивнув і поспішив виконувати мої вказівки.
А я важко зітхнула, втомлено спершись на стіну дозорної вишки. Адреналін потихеньку вивітрювався з крові, та й втома давалася взнаки, до того ж я ще й зворотний телепорт не спромоглася взяти, а універсальний тут не працював. Тепер доведеться добиратися на броньовику, а це години три тряски.
Звісно, можна подрімати, якщо внутрішні органи, що скачуть туди-сюди, не сильно турбуватимуть. Дороги тут на кордоні просто "чудові", і скільки не відправляли прохання губернаторові - він усе відхиляв, мовляв, так ворогові складніше буде пробратися на наші землі. Логічно, нічого не скажеш.
- Підеш із нами? - Занадто приваблива пропозиція опинитися вже за кілька хвилин у теплому ліжку, але вона пролунала від ненависного мені Ендрю Кілмана, і річ була зовсім не в тому, що його загін вважається елітою всіх бойовиків, просто сам чоловік мені, м'яко кажучи, неприємний, тому моя відповідь була очевидною:
- Дякую, але я не кину хлопців, - махнула рукою Мертону, який чекав на мене біля дверей броньовика, і відштовхнулася від стіни.
Схоже, командир елітників хотів мені ще щось сказати, але я поспішила ретируватися, залишаючи чоловіка на одинці зі своїми думками. У машину я залазила, немов старезна каракатиця, бо всі сили мене одразу ж покинули, на що мої хлопці лише похитали головами. Їхню спільну думку все ж висловив мій заступник:
- Даремно ви Кілману відмовили, ми б і без вас дісталися, а вам відпочинок не завадить, - можливо, він мав рацію, і я повелася нерозумно, але мінятися найближчим часом не планувала, та й по-іншому банально не вміла.
- Ага, і залишитися без гном'ячого елексиру? І не робіть такі здивовані очі, а то ви з собою не прихопили, - я, звісно, не любитель міцного пійла, але зараз воно потрібно мені як ніколи.
Мені здалося, чи хлопці якось полегшено видихнули? Немов вони вперше зі мною беруть участь у відбитті набігу, хоча я зазвичай поверталася порталом, і вони наївні вважали, що я не знала про їхні пияцтва?
- Ну, командире, ну здивувала! - Висловився найстарший із резервістів і дістав з-під поли заговорену банку, їй ні падіння, ні удари не страшні. Гноми свій напій цінували і берегли.
Чоловіки одразу ж розлили рідину по дерев'яних чарках і одну з них передали мені. Випили мовчки, у цей момент кожен думав про своє, я ж раділа, що з цього набігу повернулися всі мої хлопці. Після третьої порції і неспішних розмов мене розморило, здається, я притулилася головою до стіни, але її продовжувало нещадно трусити. І тоді хтось із добродушних підопічних поділився своєю м'якою курточкою, яку я використовувала у вигляді подушки. А варто було мені притулити до неї голову, як я моментально провалилася в довгоочікуваний сон.
Прокинулася від легкого поштовху в плече:
- Командире, прибули, - втомлено потерла очі, намагаючись збагнути, де я, і одразу згадала, що відрубилася просто в броньовику.
Хлопців у транспорті не спостерігалося, мабуть, вони вже вирушили відпочивати, і тільки всюдисущий Мертон не міг мене залишити ось так зовсім одну на жорсткому сидінні. Він терпляче чекав, поки я прокинуся, а побачивши мій осмислений погляд, запропонував підвезти до міської квартири:
- Мені все одно в той бік, - виправдовувався підлеглий, ніби я не знала, що наші будинки розділяв ледь не цілий район.
- Їдь відпочивати, я залишуся на базі, мені все одно ще звіт писати, - хоч як би мені не хотілося зараз опинитися в тепленькому ліжку, але паперами краще зайнятися якомога раніше. "А ось завтра..." - додумати я не встигла, довелося обертатися на поклик чергового сержанта, який з'явився з казарми:
- Командире, для вас "блискавка", - я кивнула хлопчині і винувато посміхнулася Мертону:
- Іншим разом. Вирушайте на відпочинок, наша зміна закінчилася.
Простеживши, щоб помічник поїхав, я вирушила до адміністративного корпусу. Спершу подивимося, що там за "блискавка", а потім засяду за звіт, все ж таки мені вдалося трохи подрімати в броньовику, і тепер я не почувалася зовсім розбитою, гадаю, на кілька годинок роботи сили в мене знайдуться.
Але щойно я розкрила конверт із посланням, як залишки сну немов рукою зняло. Неймовірно! На північному заході кочівникам вдалося прорватися, розграбувавши невеличке містечко на кордоні. Підсумки помилки захисників виявилися жахливими: прикордонники всі мертві, жителі міста - теж, а на місці поселення - згарище. Ось що буває, коли недооцінюєш сили противника.
Наступною у "блискавці" значилася нарада командирів усіх прикордонних загонів у центральному штабі, що призначалася на восьму ранку, а це означало, що в мене ще було цілих дві з половиною години на складання звіту, відпочинок і відправлення до столиці. Просто сила-силенна часу.
Насамперед я взялася за складання документа, намагаючись розписати все в найдрібніших подробицях, щоб потім до мене менше запитань залишалося. Впевнена, Кілман теж складе звіт, тож потрібно нічого не упустити, щоб у чоловіка не було зайвого приводу зубоскалити. Наше з ним протистояння почалося з дрібниці - боролися за місце під сонцем, тобто за звання для загонів, але йому вдалося перемогти, щоправда, я все ж таки не зрозуміла, яким чином, адже мої хлопці були кращі, швидші й витриваліші. Але, тим не менш, перемога залишилася за суперниками і тепер все найкраще обмундирування діставалося їм. Прикро звісно, але переживемо. Мої молодці все одно намагаються викручуватися, а віднедавна ще й експериментують зі створенням власних допоміжних артефактів.