Розділ 1. Невиправні експериментатори

Останній навчальний тиждень добігав кінця, а це означало, що попереду на нас чекало непроглядне пекло під назвою "сесія". До іспитів я, зрозуміло, готувалася, але щоб ось так усе відразу запам'ятати - це не про мене. Та й узагалі з теорією я не особливо дружила, хоча на практиці завжди показувала найкращі результати, і навіть заучка Стен до мене не дотягував. Хоч у чомусь я йому втерла ніс.

І що найкумедніше, ми з його сестричкою дружимо ледь не з пелюшок, а от самого хлопця я недолюблювала. Мало того, що він страшенний зазнайка, то ще й родичі вічно його в приклад ставлять: Стенлі те, Стенлі се. Ой, подумаєш велике досягнення стати переможцем на маголімпіаді, зате у відкритому бою я покладу його на обидві лопатки за п'ять хвилин.

- Гей, Брі, погнали на ковзанку, - моя найкраща подруга і за сумісництвом сестра ненависного одногрупника Сільвія і дня не може провести в закритому приміщенні, їй завжди потрібно рухатися. А в мене після її витівок синці тижнями сходять, батьки вже навіть не питають хто мене побив, я лише чую чергове: "що, знову?".

- Просто на ковзанку? - Ой, щось мені не віриться.

- Угу. Я тут таке заклинання знайшла, просто бомба! - Ну а я що казала? Із Сіль завжди так:

- У прямому чи переносному сенсі? - Якось не посміхається мені потім індивідуально іспити складати, це звісно якщо мене потім зберуть по частинах.

- Пфф... говориш так, ніби я тобі колись непридатне заклинання підсовувала, - образилася на мене подруга, і до того ж геть не обґрунтовано.

- Взагалі-то було діло, - не хотілося згадувати той випадок, але Сіль сама напросилася.

- Ой, це було тільки раз, та й то тебе Стен тоді врятував, - а ось і відповідь мені прилетіла.

- Ага, і обізвав при цьому безмозкою куркою, - що, власне, було не так вже й далеко від істини, адже той мій експеримент ледь не позбавила мене мого шикарного волосся.

- Ой, все. Піду й сама спробую, - ризикнула на відкритий шантаж подруга.

- Сили не вистачить, - я, зрозуміло, не повелася на її блеф, не розуміючи, як мене спіймали на гачок.

- Ну, Брі! Давай усього разочок, добре? - І як цій милій мордочці відмовити?

І ось ми вже сидимо в маголеті, який везе нас до центральної ковзанки, що належить батькам моєї невгамовної подруги. Зручно так - захотіла і закрила цілий розважальний комплекс за власним бажанням, щоб ніхто не заважав. Або, точніше, щоб ми нікому не нашкодили своїми дослідами.

Ковзани я любила з дитинства, і зайвий раз насолодитися ковзанням по льоду для мене в радість. Поки Сіль готувала захисний купол, я вирішила просто покататися, згадати свою першу спробу підкорити лід. Упевнена, з мене вийшла б чудова фігуристка, якби ще в ранньому віці я не відкрила здатність до сильної бойової магії, тоді-то й закінчилося моє безтурботне життя. Батько був дуже гордий і віддав мене в молодшу військову академію, яку я закінчила з відзнакою, втім, як і мій тоді ще друг Стен. А ось у середній школі ми почали боротися за першість. Я - зі своїм високим рівнем магії, Стенлі - зі своєю цілеспрямованістю і посидючістю. Там, де мені потрібно було лише спробувати, хлопцеві доводилося проводити десятки годин тренувань. Але, як не дивно, у нього виходило, я ж лінувалася сидіти днями за підручниками, мені більше подобалося експериментувати з сестрою Стена Сіль. Ось у кого була незвичайна тяга до авантюр. Магія в подруги була слабенька, зате фантазія блищала на висоті.

Так і цього разу я погодилася спробувати нове заклинання, знайдене невгамовною регітушкою. Те, що воно, найімовірніше, небезпечне, мене, зрозуміло, не надто хвилювало. Не вперше ми ризикуємо, ніби безсмертні.

Коли подруга закінчила із захистом комплексу, я вже добряче так розігрілася і приготувалася виконувати всі вказівки Сіль. Навчені гірким досвідом, ми намагаємося не спалити чи не затопити будівлю, хоча, мабуть, краще б так про власну безпеку думали.

Прочитавши заклинання на клаптику паперу (не знаю, де вона їх дістає, але щоразу це якийсь недогризок із не зовсім зрозумілими символами), я приготувалася його повторити вголос.

- Ти ж усе правильно переписала? - Мені варто було ще тоді прислухатися до своєї інтуїції, яка волала про небезпеку, але в силу свого віку я про це не особливо замислювалася.

- Звісно, все правильно, я тричі перевірила, - ображено відгукнулася Сіль, і я слухняно кивнула.

Відтягувати я не любила, тому бадьоро прочитала текст заклинання і направила в нього свою силу. Гарні вогняні кільця і петлі одразу ж розмістилися по колу ковзанки, і я зачаровано на них витріщилася. 

- Круто! - Подруга повністю висловила і моє захоплення, і я прийняла виклик своїй майстерності, розганяючись на льоду і долаючи перші на своєму шляху вогняні петлі.

Коло за колом я намагалася в кожну з них увійти під кутом, а останні три кільця було вирішено проскочити потрійним тулупом. Розігнавшись, я почала розкручуватися, але щось пішло не так, кільця почали звужуватися, не залишаючи мені маневру для розпочатої вже фігури. І я на повній швидкості мчала у вогняне торнадо з трьох кілець, що збилися в одне ціле.

- "Мені кінець", - у голові пронеслися відчайдушні думки, і я приготувалася до смертоносного стрибка, якщо вже загальмувати можливості не залишалося. Але перед самими кільцями чиїсь сильні руки торкнулися мого тіла, відштовхуючи вбік. Я впала, здираючи до крові долоні й коліна, а мій рятівник занурився у вогняну круговерть. 

- Стен! Стенлі! - Повзла я до пораненого хлопця, залишаючи криваву доріжку на своєму шляху. - Сіль! Швидко лікарів! - Намагалася я докричатися до застиглої в жаху подруги.

А досягнувши нерухомо лежачого Стена, я перевірила його пульс. 

- "Живий", - зітхнула від полегшення і звалилася поруч із хлопцем на лід.

- Ну, ти й дурепа, Бріано, - почувши його голос, я полегшено видихнула та посміхнулася.

- Міг і не рятувати, - у відповідь мені колишній друг спробував потиснути плечима, але лише зашипів від нестерпного болю. - Не рухайся, цілителі зараз будуть.