Глава 45.2

Артем вилаявся і різко плюхнувся на диван. Кілька хвилин він просто мовчки свердлив мене поглядом. А потім наказав: 
 
 - Сядь. 
 
Насправді я думала що все буде набагато гірше. Що Артем озвіріє, почне погрожувати мені, помчить позбавляти батьківських прав. Але він, здається, все ніяк не може усвідомити, що відбувається. З силою розтирає обличчя долонями, кривиться, немов його розриває головний біль, хоча якщо врахувати що вчора він непогано напився то так і є. Або ж Артем просто відчуває провину за свою зраду. 
 
Я не відразу роблю те що він хоче. Наливаю в дві чашки кави, передчуваючи довгу розмову. Одну простягаю чоловікові. 
 
- Дякую, - байдуже вимовляє він, - а тепер все з самого початку, Поліна. З того самого моменту, коли ти дізналася що вагітна. 
 
- Мені неприємно згадувати це, але якщо ти просиш, - хмикаю я. 
 
Насправді я злегка засмучена. Тим, що він не став заперечувати свій зв'язок з Алісою під час нашого шлюбу. Не те щоб я була наївною дурепою і вірила що у них могло нічого не було, але все ж ... 
 
Я розповідаю Артему про все що відбувалося тоді в моєму житті. Як знайшла його місце розташування по трекеру в машині, як бачила їх, коли вони виходили з готелю і на терасі ресторану. Як в поспіху збирала речі, але не зважилася піти відразу. Сподівалася, що це всього лише непорозуміння. 
 
 - ... І знаєш, Артем, після стількох років мене цікавить лише одне питання - зраджував ти мені з Алісою чи ні, - з гіркотою в голосі вимовляю я. - І хоча ваш поспішний шлюб і так тому підтвердження, але я хочу почути це від тебе. Хочу знати, що не через надумані образи все це затіяла.
 
Відриваю погляд від чашки і вичікувально дивлюся на колишнього чоловіка. 
 
Він відкидається на спинку дивана. Ця розмова для нього, здається, ще більш неприємна ніж для мене. Він завжди не любив з'ясовувати стосунки. Але принаймні піднявши тему зради я дезорієнтувала його і тимчасово відвела в сторону від розмови про дочку. Його гнів тепер обрушиться на мене не в повній мірі, тому що і мені є в чому його звинуватити. 
 
- Це ... це було в минулому, Полін, - юлить він. 
 
- Ні, так не піде, Артем. Мені потрібна чесна відповідь. Тепер ти знаєш про дочку і, гадаю, захочеш брати участь в її житті, а вона для мене - найдорожче. Я не хочу щоб Аня росла в нездоровій обстановці, щоб бачила як ми з тобою один одного ненавидимо. 
 
- Я не знайомився з Алісою цілеспрямовано і не збирався тобі зраджувати, клянусь. Вона дочка подруги моєї матері, попросили зустріти її, приглянути поки вона вирішить свої справи в місті та ... дідько.... 
 
Як же я не здогадалася що без улюбленої свекрухи тут не обійшлося? 

- І що далі? Ти не хотів, а вона накинулася на тебе і згвалтувала? - їдко цікавлюся у нього. Але насправді під моїм глузливим тоном ховається біль. 
 
- У нас з тобою були напружені стосунки, на роботі проблеми, я втомився від усього і сам не знаю як так вийшло. Між нами нічого такого не було, Поль. 
 
- Хочеш сказати, що не спав з нею? 
 
 - Не зовсім, - Артем стискає губи в тонку лінію. - Пестощі можна вважати зрадою? Доволі відверті та брудні.
 
- А як би ти сам відреагував, якби мене торкався інший чоловік? - сівшим голосом питаю я, а в роті гірко-гірко. 
 
- Убив би.Обох, - без роздумів відповідає Артем. 
 
- Значить, ти мене розумієш. І так, пестощі прирівнюються до зради, Артем. Що далі? Хоча мені і так все зрозуміло. Я пішла, ви одружилися. Майже щасливий кінець романтичною історії, - іронізую я, намагаючись здаватися байдужою до всього, щоб Артем не зрозумів наскільки сильно мене зачепила його зрада. 
 
- Нічого далі не сталося. Мені стало гидко від того що відбулося і я втік з її номера, посилаючись на термінові справи. Думав, вона через кілька днів полетить з міста і все забудеться, але вона почала телефонувати і заявила що залишиться, тому що закохалася в мене. В той день коли ти побачила мене з нею в ресторані на набережній, я намагався пояснити їй що одружений, кохаю свою дружину і все що сталося було помилкою. Я сподівався що ти ніколи про це не дізнаєшся.