Глава 16

Якщо я вирішила що Артем зробить саме так як я просила, то шалено помилялася. Хоча, чому дивуватися? Адже він завжди діяв на свій розсуд, ніколи не прислухався до чужої думки. Навіть до моєї.

Саме тому наступного разу, виходячи з бутіка, я знову застаю його на звичному місці. Тільки цього разу він вже не ховається. Стоїть зі стаканчиком кави в руці, притулившись стегнами до капоту автомобіля і відверто вирічається на мене. Від такої його пильної уваги і викликаючого виду, серце чомусь розганяється і бьється нереально швидко.

Я ігнорую його, роблю вигляд, що він всього лише бездушна статуя. Якою, до речі, і є. Тільки от не розумію які цілі він переслідує. Навіщо стежить за мною?

Відкриваю дверцята своєї машини і все ж не витримую погляду, який пропалює мої лопатки. Обертаюся. Завмираю. Артем салютує мені стаканчиком, проводжає поглядом. До тих пір, поки моя машина не зникне  з  його виду.

Божевільний.

До мого полегшення Віка надсилає повідомлення, що вона пройшла стажування і її беруть в основний склад команди розробників. Мені і радісно, і сумно водночас. Тепер квартира поруч з моєю буде пустувати. Більше ніяких посиденьок ночами, ніяких днів вина і тортиків. Ніяких спільних пробіжок вранці.

Віка: «Я вже відправила електронкою заяву на звільнення. Дякую що виручила і вибач за завдані незручності. Цілую-сумую! Привіт від мене малятку ».

Ну ось і все. Тепер ніякий Артем мені не страшний. Можна видихнути і далі жити своїм життям.

Я: «Будеш винна. І твоя робота повний відстій. Добре що ти знайшла іншу.»

Я відставляю в сторону телефон, тихенько відчиняю двері в дитячу кімнату. Няня вже пішла, Анечка спить. Нарешті у нас буде цілий тиждень, який ми зможемо провести удвох. Вирушимо до мами в село, потім на море. Літо вже майже закінчилося, а на пляжі в цьому році всього кілька разів були.

Але вранці я все ж проявляю слабкість. Їду в бутік. Я прекрасно усвідомлюю, що можу вже не виходити на роботу. До біса це все. Але бажання в останній раз подивитися на Артема вище моєї розсудливості.

Я хочу побачити його настільки сильно, що злюся на себе за цю слабкість. Хочу подивитися на свого колишнього чоловіка ще разочок. Але не на того, що посміхається з фотографій. А на треального.

Навіть страх перед тим, що він може дізнатися про дочку заліг глибоко всередині. Тому що він не робить ніяких спроб дізнатися що-небудь про мене. Просто спостерігає здалеку. Вичікує. Чого? Не зрозуміло. Можливо йому просто нудно і він розважається за мій рахунок. А я ... я просто ведуся на його маніпуляції.

Я стою перед дзеркалом дуже довго. Наношу макіяж, роблю укладку. Виглядаю і справді добре.

Передчуття не відпускає мене до самого вечора. Чомусь відчуваю, що має щось статися. А ще звинувачую себе за слабкість і боюся, що це відгукнеться мені неприємностями.

Коли в бутік входить мій колишній чоловік мої очі розширюються від подиву. Раніше він ні разу не дозволяв собі переступати цю межу. Невже відчув, що я знову збираюся зникнути?

Його погляд спрямований прямо на мене.

- Мені потрібна сорочка, Поліна. Підбери мені, будь ласка, якусь. Ти ж раніше прекрасно справлялася з цим, - в його голосі вчувається насмішка.

Я качаю головою, щоб прийти в себе і мислити тверезо.

Відчуваю на собі зацікавлені погляди дівчат, що пильно стежать за нами. Плітки люблять всі.

- Є переваги за кольором? - я надягаю на себе привітну маску дівчинки-консультанта. Спокійний голос і нещира посмішка. Те що треба зараз. Як добре, що тепер я з легкістю можу прикидатися.

- Все на твій розсуд, - його погляд пропалює мене зсередини.

Його руки заховані в кишенях джинсів. По його одягу можна зрозуміти, що він або не був на роботі сьогодні, або вже встиг переодягтися вдома і рвонув сюди.

- Добре, проходьте в примірочну.

Я не фамільярничаю  з ним. Веду себе так, немов він звичайний покупець. Єдиний плюс від раптової появи Артема - сьогодні мені не доведеться обслуговувати Миколу. Він мене лякає. Навіть більше колишнього чоловіка. Є в цьому чоловікові щось небезпечне, заховане глибоко всередині. На щастя, це наша остання зустріч. Як і з Артемом.