Глава 13

- Ну будь ласка, Поліночка, будь ласка-а-а! - Віка складає перед собою долоні і дивиться на мене благально. 

- Ні, Вік, ти з глузду з'їхала, - качаю головою. Не подобається мені її прохання. Абсолютно. 

- Там всього дванадцять змін за місяць відпрацювати потрібно. Виручи подругу, а? Я ж тебе завжди-завжди виручаю, - не відстає вона. 

Віка не бреше. Вона часто дивиться за Ганнусею, коли я біжу на зустріч з замовником або з Кіром.                     
Кирило - чоловік з яким у нас ні до чого не зобов'язуючі стосунки. Він працює кризовим менеджером, постійно у відрядженнях, ритм його життя не витримує жодна жінка, але я напевно змогла б.

Якби захотіла.                 

Але зараз для мене існує лише одна найдорожча мені людина. Моя донька. І більше нікого в нашу сім'ю пускати я ще не готова. Надто вже сильно звикла до того життя, що веду зараз. 
 
 - Чому ти просто не візьмеш відпустку? - питаю у подруги, нарізаючи овочі на суп для дочки. 
 
 - Тому що я вже брала в цьому році відпустку. А я не хочу втрачати це місце. 
 
 - Ти після своєї поїздки, можливо, взагалі звільнишся, - я відкриваю кришку і кидаю в киплячий бульйон моркву. 
 
 - Ти ж знаєш як зараз все нестабільно, - Віка сідає на стілець і задумливо дивиться на вазу з квітами. 
 
Вона хвилюється і я її розумію. Два роки тому у них з Дем'яном щось сталося, подруга до сих пір нічого не говорить мені про це, після чого вона кинула навчання, в пух і прах посварилася з батьками і вирішила жити так як їй подобається.
 
Закінчила вчитися на програміста, але справи пішли не так гладко як вона очікувала, тому тепер Віка працює в бутіку  брендового чоловічого одягу. Тимчасово. Але це "тимчасово" вже майже рік триває. 

- Якщо нічого не вийде, я не хочу знову шукати роботу. Причому ймовірність знайти таку як в «Віконті», майже дорівнює нулю. Там всього лише посміхатися потрібно багатим чоловікам і кивати, коли питають чи йде їм десята за рахунком біла сорочка. І сума чайових там більше, ніж платять на багатьох підприємствах зарплатню за місяць. 

- Віка, - качаю головою, посміхаючись, - я вірю що у тебе все вийде. Ти успішно пройдеш стажування і тебе візьмуть в штат. Ти хороша в своїх кодах, ідеально знаєш англійську, ти молода, працездатна, все буде добре, - запевняю її, а самій стає сумно. Адже якщо її візьмуть в міжнародну IT-компанію, їй доведеться переїхати. І бачитися ми будемо по кілька разів на рік. 

Віка стала для мене сестрою, якої у мене ніколи не було. Всі ці роки ми були підтримкою один для одного. Рятувалися від зневіри за келихом вина з плиткою шоколаду вечорами, разом бігали рано в ранці у парку, тримаючи себе в формі, разом виховували Аню. Я вже не уявляю свого життя без неї. 

- Все одно страшно знову залишитися без твердого грунту під ногами. Якщо я візьму місяць за свій рахунок, вони знайдуть на моє місце іншу дівчину. А просити мені дійсно більше ні в кого.       

 - Добре, - здаюся я.

Все ж не можу відмовити Вікі навіть в такому дивному проханні. Адже вона мене стільки разів виручала, що не злічити.                             

Аня у мене дуже важко знаходить спільну мову з чужими людьми і підібрати няню для мене стало справжньою проблемою. Тому, частіше залишаю дочку з подругою або якщо є можливість беру її з собою на об'єкт. 

- Ти найкраща! Найкраща! - радісно плескає в долоні Віка і підбігає до мене. 

- Та тихше ти, дитину разбудишь, - шикаю на неї і посміхаюся я.         

На зустріч Вікторії йдуть не відразу. Погодилися взяти мене на місяць замість неї тільки після того, як побачили мене наживо. А якщо бути точніше: переконалися, що зовні я відповідаю їхнім вимогам.

Тут і зустрічають по одягу, і проводжають. На твій розум всім начхати. Головне, мило посміхатися клієнтам і догоджати їх бажанням.                                                        
 
До сих пір не вірю, що пішла на поводу Вікі і погодилася на цю авантюру. Добре хоч няню вдалося знайти, щодо Ганнусі буду абсолютно спокійною. Та й роботи останнім часом не багато. У мене зараз великий проект. Приватний триповерховий будинок на березі моря. Замовники оплатили ще і дизайнерський нагляд, тому можу дозволити собі трохи розслабитися. 
 
Я взагалі до сих пір не можу повірити що все вийшло. Це просто неймовірно. Всього за два роки я з дизайн-проектів звичайних квартир в панельках перейшла на абсолютно новий рівень. Пентхауси, елітні квартири, котеджі. У мені стільки внутрішньої енергії, що я буквально свічуся. А в планах організувати великий офіс і взяти до себе в штат парочку перспективних дизайнерів. Замовлень набагато більше, ніж мого часу. 
 
Робота Вікторії  опускає мене на землю. Я зі страхом думаю що було б, не відкрий я в собі тоді здатності в області дизайну. Перспективи були б не райдужні. А так у моєї дитини все найкраще. Я вже навіть підшукала їй дитячий садочок, з будівлі якого відкривається прекрасний вид на море. 
 
Я стою спиною до вхідних дверей і розкладаю по полицях білосніжні сорочки. Робота насправді не складна, якщо не думати про те, як вирвати в іншого консультанта клієнта, щоб бонуси за проданий товар капнули саме тобі.

Я абсолютна не зацікавлена ​​в продажах або ще в чому-небудь, не намагаюся догодити клієнту, просто приношу те, що на мій смак йому піде більше. В основному я відпарюю одяг і розвішую в залі. 
 
Тому нового покупця я бачу не відразу. Чую лише як при відкритті дверей посилився шум з вулиці і звуки кроків, що наближаються до мене.                                                   
 
- Мені потрібен синій костюм і метелик. Терміново, - вимогливо кидає чоловік, зупиняючись біля себе.