Право на диво

 Чоловiк пiднiйшов до квартири. Пiдсвiтивши телефоном, глянув на екран. Була перша тридцять двi , коли вiн зайшов до себе. 
-    Нарештi - пролунав жiночий голос з коридору - З'явився .
-    Слухай Нелю - важко зiтхнувши , чоловiк повiсив пальто в шафу - Не починай.  
  Сiвши на табуретку,  став роззуватися. 
-    Ех Назар ,Назар. Не знала б я тебе , подумала б iнша завелася. 
-    Яка там iнша? - чоловiк махнув рукою.  

 Пiдiйшов , поцiлував дружину в щiчку. Пройшовши трохи далi , обережно вiдчинив дверi. Полоса свiтла з коридора вихопила солодко сплячу дiвчинку.  Перевернувшись , маленька пiдклала ручки пiд голову. 
-    Як Надiйка ? - запитав чоловiк, обнявшу по заду дружину.
-    Сумує сильно. Ти на Рiздво в дома побудеш?  
-    Нелю ти ж знаеш як локдаун потрiпав . А тепер ще й цi шахеди бiсовi…
-    Ну не так вже погано живемо. Так , економити доводиться , але…
-    Крихти розкошi. - зневажливо сказав чоловiк . Взявши долоню дружини ,поцiлувавши , розвернувшись дивлячись в очi сказав :
-    Ви гiднi кращого. 
-    Ех Назар - зiтхнула жiнка , знаючи що з цим упертюхом сперечатися марно,  обiймаючи чоловiка сказала - Ходiмо на кухню. 

 Розiгрiвши вечерю , жiнка накрила на стiль . Чоловiк поїв, взявся за чай. Прибравши тарiлки , вона почала: 
-    Назаре , тут дiло таке…
-    Так кохана .  -  чоловiк вiдставив чашку - Що сталося ? 
-    Та ти заспокойся . Нiчого такого. Просто Надiйка наша , хоче щоб Миколай привiтав. 
-    А в чому проблема ? Анiматора найми. 
-    Так я наймала. Вона їх всiх коле. 
-    Це як ?
-    То парик зiрве, то бороду здере. 

 Чоловiк розплився в посмiшкi , ледь стримуючи смiх. 
-    Смiшно йому. А я вже не знаю що робити? Я вже чотирьох приводила. Всiх коле.
-    Моя дiвчинка. 
-    Та ото чи я ж . Робить то що? 
-    Неля , люба - чоловiк поклав долоню по верх руки коханої - Я щось вигадаю. 

-    Не годиться - чоловiк закрив ноутбук.
-    Але чому Назар Олегович? - помічниця поправила локон за окуляри - Це найкрашi анiматори . Досвiд , гарнi вiдгуки , рекомендації …
-    Алла ти не зрозумiла. Менi не потрiбен анiматор. Менi реальний дiд потрiбен.
-    Повiтряна тривога - пролунав сигнал сирени - Пройдiть до найближчого бомбосховища. Повiтряна тривога. Пройдiть до найближчого бомбосховища. 
-    Дiстали вже цi москалi.
-    I не кажи - вiдповiв шеф , одягаючи пальто. 
 Вийшовши на вулицю , пiдхопленi людською масою , із нового офісного центру перейшли до пошарпаного будиночка. Спустившись , сiвши на холодну цементну пiдлогу дiстав телефон. Зайшовши  на старiнку дружини написав в чат : 
“ Де ти мила ?” 
 Перейшовши до дочки написав :
“Сонечко де ти?” 

 Очікування вiдповiдi, пiд мерехтливим свiтло у здригаючомусь під ударами будинку тягнулося безкiнечним. Незводячи очей з екрану , чоловiк нервово гриз нiхтi. Дурнувата дитяча звичка , вiд якої здавалося позбувся , двадцять четвертого повернулася знову. 
 Ось надiйшло перше повiдомлення .
“ Татусь ми в пiдвалi , мама поряд “ 
 I надiслали фото. Жiнка притиска до себе дiвчину , сидять притулившись до стіни.
-  Добре що у вчителів вiдпустка на свята. - видихнув заспокоївшись чоловiк. 

Тут прийшло повiдомлення вiд дружини:
“ Сам ти як ? Де ти? Що з тобою?”
“Все нормально. Я в бомбосховищi” 
“ Бережи себе коханий”
“ Ви також рiдненькi” 
 Написавши , заблокував телефон та поклав в кишеню.
-    Звiрi- пролунало поряд - нiчого святого . В такi днi бити. 
 Нервовий смiшок у вiдповiдь.
-    Миколаїч , ти тiльки-но це зрозумiв?
-    I то правда. 
-    Миколаїч - усмiхнувся чоловiк розвертаючись.

З першого ж погляду Назар зрозумiв що знайшов Миколая для доньки . Старенький, сивочолий дiдусь з такою ж сивою, розкішною  бородою. 
-    Ми знайомi? - зводячи  білосніжні брови запитав Миколаїч.
-    Нi . Але я …
Договорити йому не дав голос з рупора :
-    Вiдбiй повiтряної тривоги. Вiдбiй повiтряної тривоги. 
-    Халтурка то добре - сказав старий , закидуючи на одне плече сумку з iнструментом , а на друге моток дротiв - Але , сам бачиш , неясно скiльки там дроту обiрвало. А людей без свiтла лишати не можна. 
-    Добре - чоловiк дiстав з пальто телефон - Запиши номер. Коли впораєтеся зідзвонимося. 

Поклавши телефон в кишеню , дивлячись в слiд електрикам Назар тiльки зараз зрозумiв, що про халтурку договорити то не встиг. 
-    Назаре Вiкторовиче - вирвала з полону думок помiчниця Алла - На склад треба телефонувати.
-    Ах … точно .
Далi ритим справ захопив чоловiка , i йому стало не до сумнiвiв. 

Дзвінок у двері відірвав жінку від плити. Скинувши фартух , підбігла до дверей. Краєм ока подивилася на донечку , яка спокійно грала в телефоні. 
-    Хто там? 
-    Святий Миколай. 
-    Ну ну - почулося по заду. 
 Жінка обернулась. По заду , схрестивши ручки на грудях , барабанячи пальчиками стояла донечка. Дивлячись з під лоба , сказала:
-    Ну відкривай . Подивимося що за Миколай.

Закотивши очі, важко зiтхнувши, мамця відкрила. Маля пiдiйшла. Уважно роздивившись шубу , посаг , рукавички, а залізши на табуретку то й шапку.
-    Ну добре - злізши сказала Надійка - Проходьте. 
 Знайшли до вітальні.  
-    Сідайте будь-ласка. - маленька показала на диван. 
-    Дуже дякую гостинна панночко. - картинно вклонився Миколай . 
-    Ой ой ой - промовила дівчинка , вмощуючись на іншому краю дивана. 
 Підсунувшись , дівчинка схопила дідуся за бороду , і потягнула на себе. 
-    Ти чого ?
-    Припустимо що дідусь.
-    Припустимо? Гм. 
-    Добре , добре. Дідусь. А дива робити можете? 
 Миколай зняв рукавички , закатав рукави. Повертів долонями перед дівчинкою.  
-    Припустимо…
-    Припустимо?!! - Миколай схрестив руки на грудях - Ну знаєш…
-    Добре , добре.  В долонях порожньо.
 Миколай стиснув руки в кулаки. Повертівши, покрутивши , розтулив кулак … і простягнув дівчинці плитку шоколаду. 
-    Трииимай. 
-    Вау - схопила дівчинка шоколадку - З горішками. Мої улюблені. 
-    Ну звісно. Для білочки з горішками.