Розділ 9.3.

Грегорі Кантрійський

З кожною хвилиною я дедалі більше втягувався у свою аферу, яка несподівано стала для мене метою номер один. І якщо спочатку я просто не хотів відкривати свою особистість перед дівчиною, то пізніше всіма силами намагався приховати цю таємницю, чого б мені це не коштувало.

Але про це пізніше, а зараз...

- Зупинимося в цій таверні, - ми під'їхали до освітленої будівлі з яскравою вивіскою, біля входу в яку чергував хлопчисько років десяти.

 - Але ж тут надто дорого, - прошепотіла мені на вухо Амалія, з острахом поглядаючи на виряджених панів, що проходили повз нас.

- Не переживай, господар цього закладу мій старий знайомий, він зробить нам знижку, - передав хлопчині поводи коня, непомітно вклавши в маленьку долоньку срібну монету. - Ходімо, - подав руку дівчині, відкриваючи перед нею двері.

І тієї ж миті нас оточила атмосфера безтурботності та веселощів, яка абсолютно не заважала іншим відвідувачам оранди, ніби друга частина приміщення виявилася відокремленою від основної зали дивною завісою тиші. А щойно ми наблизилися до стійки, перед нами одразу ж виросла значна постать власника таверни.

- Який чудовий вечір для того, щоб відпочити від метушні Рітвільда. Радий вас вітати, міло... - зробив лякаючі очі, приклавши вказівний палець до губ, і чоловік одразу ж прокашлявся, миттєво виправляючись. - Мила леді, пан Грегорі, - я задоволено кивнув на слова торговця, підтверджуючи наше з ним знайомство:

- Давно не бачилися, Канторе. Я не міг не помітити, твоя справа процвітає, - господар закладу приосанився, добродушно посміхаючись. - Сподіваюся, у тебе знайдеться номер для старого знайомого? - Цей пройдисвіт навіть якщо й здивувався, то зробив вигляд, що все так, як і має бути.

- Звісно. У мене залишилася якраз одна кімната на такий випадок, - ще б її не було. У мене завжди зарезервований номер у цьому готелі, але моїй супутниці не обов'язково знати про це.

- Нам пощастило, - повернувся до Амалії, посміхнувшись, але дівчина мою радість не поділяла, продовжуючи крутити головою.

- Ти впевнений, що нам вистачить грошей? - Прошепотіла надто голосно, на що власник приміщення ледь не розреготався, але все ж вчасно стримав свій порив, дозволяючи мені й надалі лишати дівчину в невіданні.

- Мила пані, хіба я можу брати гроші зі старого знайомого? - О, цей скнара навіть із матінки рідної витребує оплату, що вже казати про мене... Але зараз головне те, що Андербі, схоже, вірила словам цього брехуна. - Ви отримаєте кімнату абсолютно безкоштовно. Зараз я покличу Райлі, і вона проводить вас, - продовжуючи виблискувати білозубою посмішкою, Кантор одразу зник за дверима, що вели до кухні, залишаючи нашу парочку в очікуванні.

- Щось не подобається він мені. Не обікрав би... - промовила задумливо Амалія, на що я ледь не розреготався.

Дівчина практично розгадала цього афериста, але все ж колишній шулер тепер намагався вести справи майже чесно. У всякому разі, він не обманював людей у відкриту.

- Не переживай, я простежу за цілісністю нашого багажу. Адже я хоч і колишній, але все ж охоронець, - посміхнувся, отримавши ствердний кивок від співрозмовниці, після чого продовжив: - Ти поки що йди з покоївкою, а мені треба переговорити зі старим знайомим, - моя супутниця обдарувала мене зацікавленим поглядом, але все ж промовчала, помітивши наближення білявої дівиці, яка запросила леді пройти за нею.

А от я тим часом зайняв місце за невеличким столом у кутку, очікуючи, коли до мене підсяде послужливий власник практично всіх будівель на цій вулиці столиці.

- Як ти вже зрозумів, моє положення в суспільстві - це таємниця, і буде краще, якщо і ти, і твої люди триматимуть язик за зубами, - було першим, що я вимовив, щойно велетень опустився на стілець навпроти мене.

- Звісно, мілорде, - громила примудрився сидячи вклонитися, після чого витріщився на мене в очікуванні вказівок.

- Знайди Стефана і передай, що за годину я чекаю на нього в переговорній, - мій помічник мав прибути до столиці ще тиждень тому, і тепер дожидався нового завдання, займаючись своїми повсякденними справами.

- Буде зроблено, пане. Щось іще? - У Кантора було багато людей у підпорядкуванні, і виконати таку дрібницю для нього не становитиме труднощів.

- Хвилин за десять до його появи принесіть вечерю в мій номер. На цьому все, - співрозмовник кивнув, одразу ж вирушаючи виконувати доручення, тоді як я поспішив на другий поверх таверни, прекрасно знаючи, де розташована запропонована моїй супутниці кімната.