Розділ 8.3.

Маєток графа Вільфреда Ованійського

- Якого біса ви тут влаштували? Чому замість вказаної дівиці в кімнаті моєї дочки перебуває віконт? - Глава Південного графства нервово походжав кімнатою, розлючено дивлячись на найнятих ним «чистильників».

- Річ у тім, що коли ми прийшли розібратися з городянкою, Його Милість буквально увірвався до спальні та напав на нас, - спробував виправдатися товстун, чим ще більше розлютив свого роботодавця.

- І що? У вас був захист від магії! Та ви навіть впоралися з цим шмаркачем, то чому ж дівчина все одно втікла!? - Чого Ованійський ніяк не міг зрозуміти, так це те, що ці ідіоти упустили найважливішого свідка, і тепер йому самому доведеться розбиратися з  проблемою, яка виникла. До того ж потрібно було щось придумати з...

- Пане... а що накажете робити з Вітринським? Може нам його...? - Найманець показав невизначений жест, на що аристократ поморщився:

- Не можна. Багатьом відома наша ситуація, і смерть Орланда може викликати непотрібні запитання в Його Величності. Нехай цей хлопчина із сумнівного сімейства й перебуває в опалі у короля, але все ж монарха можуть зацікавити дивні обставини смерті далекого родича, - особливо, якщо про нього нагадає його брат.

- Тоді що нам...? - Залебезив пухкий ватажок банди, дивлячись на свого роботодавця.

- Нічого. З Вітринським я сам розберуся. А ви краще заляжте на деякий час на дно, мені не потрібні зайві розмови і проблеми. Вас могли побачити, - відмахнувся від найманців граф, показуючи, що на цьому розмова була закінчена.

А щойно шайка залишила кабінет Ованійського, у приміщення увійшов його довірений слуга.

- Що тобі вдалося дізнатися про вершника? - Вільфреда більше хвилював несподіваний помічник городянки. За словами цих недоумків дівчина була знайома з невідомим аристократом, що змушувало лорда помітно нервувати.

- Нічого. Ніхто з відомих нам підданих не з'являвся в Ліванії, та й взагалі надто дивно, що невідомий маг такої сили прибув до Південного графства інкогніто й допоміг простій городянці, - знизав плечима Імлек, помітивши досаду на обличчі свого пана.

- Ось і мене це здивувало. Щось не клеїться. Дізнайся про цю Андербі більше. До речі, вдалося за ними простежити? - Граф підняв погляд на голову своєї охорони, і той зморщився.

- Н-ні... вони немов у воду канули.

- По-твоєму кінь із двома вершниками міг зникнути посеред багатолюдного міста? Шукайте! - Рикнув, ледь стримуючи свою силу. - І розберися з Люриком і його поплічниками. Я більше не потребую їхніх послуг, - Ованійський покинув зручне крісло, наблизившись до темної шафи біля самої стіни.

- Буде зроблено. А що щодо Вітринського? - Вільфред задумливо побарабанив пальцями по одній із полиць, після чого обернувся до свого слуги:

- Залиште його. Я сам розберуся із сином свого друга. Можеш бути вільний, - дістав пляшечку із зеленуватою рідиною, провівши пальцем по назві.

«Сонний параліч» - свідчила коротенька потерта бирка. 

Граф усміхнувся думці, що промайнула в його голові, після чого попрямував до гостьової кімнати, куди його слуги віднесли молодого віконта.

Орланд Вітринський

Смикнувся, вириваючись із хватких обіймів дивного сну. Думки в голові все ще плуталися, та й просто розплющити очі здавалося непосильним завданням.

- Води... - прохрипів, почувши, як хтось у приміщенні заворушився, після чого почувся звук рідини, що лилась у якусь посудину.

- Ось, тримайте, - незнайомий голос пролунав над самим вухом, після чого губ торкнулася холодна скляна ємність. - Як ви почуваєтеся? - Щойно з питтям було покінчено, я відкрив очі і витріщився на свого рятівника.

Ним виявився сивочолий маг у цілительській мантії. Чоловік м'яко мені посміхнувся, застигнувши в очікуванні відповіді.

- Стерпно, - зізнався чесно, спробувавши підвестися, але мені це не вдалося самостійно. - Що сталося? - Подякував лікареві за допомогу, оглядаючи кімнату, в якій опинився.

- Гадаю, вам про це розповість Його Світлість, а я просто оціню ваш стан і постараюся допомогти з наслідками струсу, - маг приклав свої долоні до моїх скронь, і я відчув, як хвилі сили пронеслися по моєму організму.

А щойно з лікуванням було покінчено, чоловік мовчки покинув гостьову кімнату, залишаючи мене наодинці зі своїми думками.