Розділ 8.2.

- Якщо ти її зараз же не зловиш, то замовнику я принесу твою голову! - Я сиділа в кущах, боячись поворухнутися, і боязко вслухалася в суперечку бандитів, які розшукували мене.

- Але, шефе, це ж Свенґ її упустив, - обурився «довгий», якого я впізнала за гугнявим голосом.

- Тссс... - а ось те, що товстун несподівано заткнув свого подільника, насторожувало.

- Та що я...

- Замовкни вже... вона десь поруч, - нюх у нього собачий чи що? 

Я акуратно поворухнула затерплими пальцями, приготувавшись бігти в будь-який момент. А коли трава в небезпечній близькості до мене заворушилася, зрозуміла - зволікати не можна. Підхопившись, відступила на крок, після чого, не замислюючись над тим, щоб дотримуватись тиші, кинулася доріжкою в бік вулиці. Всього в двох-трьох сотнях метрів від нас чулися розмови прислуги, яка поспішала на роботу, але до них ще потрібно було добігти.

- Стій, паршивка! - «Третій», який до цього мовчав, несподівано опинився поруч і ледь не схопив мою руку.

Врятувало мене лише те, що чоловік оступився, не помітивши підступний корінь дерева, що розташувалося в самому кутку саду. Я розуміла, що мені знову пощастило уникнути захоплення, але ж моя удача повинна колись і закінчитися. Ухилившись, я вискочила на дорогу і побігла що було сил, намагаючись якомога швидше подолати відстань, що розділяла мене з трудовим людом. Навряд чи найманці наважаться вбивати втікачку на очах у такої кількості людей.

Ось тільки я не пробігла й половини шляху, а чоловіки вже практично наздогнали мене. Несподівано навіть товстун виявився досить спритним, і я запідозрила його у використанні магії. Як ще можна було пояснити те, що огрядний найманець не відставав від своїх значно спритніших поплічників.

- Хапай її, - я чула важке дихання переслідувачів, і це додало мені сил рухатися трохи швидше, ось тільки надовго мене навряд чи вистачить.

І в той момент, коли я практично опинилася в жорсткому захопленні злочинців, що наздоганяли мене, прямо перед Урманом з-за повороту вискочив вершник, який змусив «довгого» приголомшено відскочити, щоб не потрапити під копита коня.

- Що за... - загарчав ватажок цієї невеликої банди, спостерігаючи за тим, як я сховалася за постаттю кіннотника.

І тоді я почула гучний сміх свого несподіваного захисника:

- А ви маєте успіх у чоловіків, Амалія, - здивовано витріщилася на незнайомця, і той трохи припустив маску з обличчя, даючи мені змогу роздивитися свого рятівника. А бодай тебе чорти вхопили! Охоронець барона Ольфганського! - Чи не завадив я якимось шлюбним ігрищам своїм грубим втручанням? - Чоловік уважно дивився на мене в очікуванні відповіді.

- Н-ні... - дивний вояка, він ще за першої нашої зустрічі привернув мою увагу.

- Ти хто такий? - Прогарчав товстун, який все ж першим прийшов до тями, і якого явно злила моя везучість. - Втім, не важливо. Раджу вам вирушати у своїх справах, п-пане, - вже не знаю, що такого побачив найманець в образі стражника, але звернувся до нього, як до аристократа, що невимовно мене здивувало.

- Я і вирушу, щойно закінчу тут, - охоронець ніяк не відреагував на погрозу, що звучала в голосі головоріза, продовжуючи дивитися лише в мій бік. - У мене лише одне запитання до пані Андербі: ви залишитеся тут чи поїдете зі мною? - Знайомий незнайомець простягнув свою руку, пропонуючи зайняти місце поруч зі своїм рятівником на його коні.

І я завмерла, вирішуючи, яке ж із двох зол мені варто обрати. Можливо, мені-таки вдасться добігти до віддалених від нас працівників одного з аристократів, які жили в цьому районі. Але що потім? Навряд чи вони врятують мене від бандитів, що не зупиняться ні перед чим, бажаючи виконати отримане замовлення. А ось другий варіант був ще туманнішим: навіщо тут з'явився охоронець префекта і куди він мене відвезе, якщо я оберу його кандидатуру.

Так я і продовжувала стояти, гарячково перебираючи в голові всі можливі альтернативи, прекрасно усвідомлюючи, що вибору у мене, власне, і не залишалося. Я зробила крок уперед, наближаючись до вершника, після чого впевнено прийняла його допомогу, піднімаючись на коня.

Найманці з якимось дивним спокоєм спостерігали за моїми діями, після чого відступили на кілька кроків назад, поступаючись нам дорогою.

Та хто ж ти такий, таємничий захисник градоправителя Ерінвіля?