Розділ 8. Втеча з Ліванії

Амалія Андербі

Мені не вистачило якихось пари хвилин. У той момент, коли я вже стояла біля вікна, за яким висіла споруджена мною з простирадл мотузка, двері різко відчинилися. А варто було мені озирнутися, як я з острахом витріщилася на громил, що увірвалися в спальню віконтеси.

- Цип-цип, крихітко, - вперед вийшов товстун, у руках у якого блиснув кривий кинджал з оздобленим якимось камінням руків'ям. На вигляд дуже дорога штука... - А куди це ти без нас зібралася? - Непрохані гості оцінили моє вбрання і взуття, явно не очікуючи такої спритності від дівиці.

За той час, що встиг минути від відходу Орланда, минуло від сили хвилини три. І, на думку бандитів, що вдерлися в будинок Ованійського, я мала відсипатися на графських подушках, абсолютно нікуди не поспішаючи. Ось тільки в мене були зовсім інші плани, і я готова була втілити один із них у життя просто зараз, наплювавши на забуті на столі рукавички.

Вже краще закривавлені долоні, ніж смерть від рук найнятих багатієм найманців.

- Гей, ви, і не соромно удвох на беззахисну дівчину? - Смикнулася, спостерігаючи за тим, як у спальні Олівії стало ще більш багатолюдно. Але цього разу чоловік, який з'явився в приміщенні, виявився на моєму боці.

Я дозволила собі трішки розслабитися, продовжуючи потроху наближатися до вікна, тоді як бандити відволіклися на нову дійову особу. Ось тільки не встигла я й кроку ступити в спробі втекти, як почувся шиплячий голос одного з головорізів:

- Свенґ, займися дівчиськом, а ми з Урманом провчимо цього дурня, - ага, все ж таки я була ціллю номер один, а це значить, що ці люди зроблять все для того, щоб не дозволити мені сховатися від них.

Тільки от біда... я планувала вижити за будь-яку ціну.

Зробивши ще один крок, я вперлася спиною в підвіконня. І все б нічого, якби воно не виявилося таким високим. Щоб піднятися на гладку відшліфовану поверхню, мені доведеться повернутися до супротивника спиною, а це може призвести до небажаних наслідків.

Не знаю, чому цей бандит зволікав, але все ж таки це могло змінитися будь-якої секунди, і саме тому я мала скористатися шансом, який мені подарувала доля. Піднявши долоні догори, я раптом смикнулася, помітивши яскравий вогонь, що струмував по моїх кінцівках.

- Аааа... - промовила, отримавши несподівану відповідь на так і не поставлене запитання.

- Закінчуй там із нею, - схоже, і товстуна дратувала повільність його поплічника, але ж і він не бачив усієї картини.

- У цієї божевільної вогонь у руках, - обурився розбійник, що наступав на мене, похмуро зсунувши брови. - Опусти долоню і припини чинити опір, - а це вже мені.

Ага, біжу і падаю. Невже я настільки схожа на дурну?

- Не підходь до мене, інакше я за себе не ручаюся... - страхітливо змахнула руками, хоча я й гадки не мала, як працює ця магія.

- «Хіба воно взагалі мало запалюватися без спеціального на те заклинання?» - проте полум'я, що огорнуло мої руки, захиталося, відриваючись від кінцівок, і впевнено полетіло в бік здивованого Свенґа.

Здається, він завищав, намагаючись скинути з себе палаючі вогнища. Ось тільки в мене не було часу простежити за тим, що відбувалося навколо, адже саме цієї миті я використувовала такий прекрасний шанс на втечу. Не гаючи ні секунди, я кинулася у вікно, зачепившись за перекинуту на той бік мотузку. А, спустившись по ній, немов по канату, кинулася в сторону від особняка графа, намагаючись якомога швидше опинитися за його межами.

І тільки вискочивши за прочинені ворота, я звернула увагу на печіння на долонях. А глянувши на них, побачила червоні смуги на шкірі.

- Тримай її! - На всю округу пролунав оскаженілий голос товстуна, і я з новими силами кинулася в найближчий поворот, намагаючись загубитися серед величних будівель найбагатшого району столиці Південного графства.