Розділ 8. Втеча з Ліванії

Амалія Андербі

Мені не вистачило якихось пари хвилин. У той момент, коли я вже стояла біля вікна, за яким висіла споруджена мною з простирадл мотузка, двері різко відчинилися. А варто було мені озирнутися, як я з острахом витріщилася на громил, що увірвалися в спальню віконтеси.

- Цип-цип, крихітко, - вперед вийшов товстун, у руках у якого блиснув кривий кинджал з оздобленим якимось камінням руків'ям. На вигляд дуже дорога штука... - А куди це ти без нас зібралася? - Непрохані гості оцінили моє вбрання і взуття, явно не очікуючи такої спритності від дівиці.

За той час, що встиг минути від відходу Орланда, минуло від сили хвилини три. І, на думку бандитів, що вдерлися в будинок Ованійського, я мала відсипатися на графських подушках, абсолютно нікуди не поспішаючи. Ось тільки в мене були зовсім інші плани, і я готова була втілити один із них у життя просто зараз, наплювавши на забуті на столі рукавички.

Вже краще закривавлені долоні, ніж смерть від рук найнятих багатієм найманців.

- Гей, ви, і не соромно удвох на беззахисну дівчину? - Смикнулася, спостерігаючи за тим, як у спальні Олівії стало ще більш багатолюдно. Але цього разу чоловік, який з'явився в приміщенні, виявився на моєму боці.

Я дозволила собі трішки розслабитися, продовжуючи потроху наближатися до вікна, тоді як бандити відволіклися на нову дійову особу. Ось тільки не встигла я й кроку ступити в спробі втекти, як почувся шиплячий голос одного з головорізів:

- Свенґ, займися дівчиськом, а ми з Урманом провчимо цього дурня, - ага, все ж таки я була ціллю номер один, а це значить, що ці люди зроблять все для того, щоб не дозволити мені сховатися від них.

Тільки от біда... я планувала вижити за будь-яку ціну.

Зробивши ще один крок, я вперлася спиною в підвіконня. І все б нічого, якби воно не виявилося таким високим. Щоб піднятися на гладку відшліфовану поверхню, мені доведеться повернутися до супротивника спиною, а це може призвести до небажаних наслідків.

Не знаю, чому цей бандит зволікав, але все ж таки це могло змінитися будь-якої секунди, і саме тому я мала скористатися шансом, який мені подарувала доля. Піднявши долоні догори, я раптом смикнулася, помітивши яскравий вогонь, що струмував по моїх кінцівках.

- Аааа... - промовила, отримавши несподівану відповідь на так і не поставлене запитання.

- Закінчуй там із нею, - схоже, і товстуна дратувала повільність його поплічника, але ж і він не бачив усієї картини.

- У цієї божевільної вогонь у руках, - обурився розбійник, що наступав на мене, похмуро зсунувши брови. - Опусти долоню і припини чинити опір, - а це вже мені.

Ага, біжу і падаю. Невже я настільки схожа на дурну?

- Не підходь до мене, інакше я за себе не ручаюся... - страхітливо змахнула руками, хоча я й гадки не мала, як працює ця магія.

- «Хіба воно взагалі мало запалюватися без спеціального на те заклинання?» - проте полум'я, що огорнуло мої руки, захиталося, відриваючись від кінцівок, і впевнено полетіло в бік здивованого Свенґа.

Здається, він завищав, намагаючись скинути з себе палаючі вогнища. Ось тільки в мене не було часу простежити за тим, що відбувалося навколо, адже саме цієї миті я використувовала такий прекрасний шанс на втечу. Не гаючи ні секунди, я кинулася у вікно, зачепившись за перекинуту на той бік мотузку. А, спустившись по ній, немов по канату, кинулася в сторону від особняка графа, намагаючись якомога швидше опинитися за його межами.

І тільки вискочивши за прочинені ворота, я звернула увагу на печіння на долонях. А глянувши на них, побачила червоні смуги на шкірі.

- Тримай її! - На всю округу пролунав оскаженілий голос товстуна, і я з новими силами кинулася в найближчий поворот, намагаючись загубитися серед величних будівель найбагатшого району столиці Південного графства.

- Якщо ти її зараз же не зловиш, то замовнику я принесу твою голову! - Я сиділа в кущах, боячись поворухнутися, і боязко вслухалася в суперечку бандитів, які розшукували мене.

- Але, шефе, це ж Свенґ її упустив, - обурився «довгий», якого я впізнала за гугнявим голосом.

- Тссс... - а ось те, що товстун несподівано заткнув свого подільника, насторожувало.

- Та що я...

- Замовкни вже... вона десь поруч, - нюх у нього собачий чи що? 

Я акуратно поворухнула затерплими пальцями, приготувавшись бігти в будь-який момент. А коли трава в небезпечній близькості до мене заворушилася, зрозуміла - зволікати не можна. Підхопившись, відступила на крок, після чого, не замислюючись над тим, щоб дотримуватись тиші, кинулася доріжкою в бік вулиці. Всього в двох-трьох сотнях метрів від нас чулися розмови прислуги, яка поспішала на роботу, але до них ще потрібно було добігти.

- Стій, паршивка! - «Третій», який до цього мовчав, несподівано опинився поруч і ледь не схопив мою руку.

Врятувало мене лише те, що чоловік оступився, не помітивши підступний корінь дерева, що розташувалося в самому кутку саду. Я розуміла, що мені знову пощастило уникнути захоплення, але ж моя удача повинна колись і закінчитися. Ухилившись, я вискочила на дорогу і побігла що було сил, намагаючись якомога швидше подолати відстань, що розділяла мене з трудовим людом. Навряд чи найманці наважаться вбивати втікачку на очах у такої кількості людей.

Ось тільки я не пробігла й половини шляху, а чоловіки вже практично наздогнали мене. Несподівано навіть товстун виявився досить спритним, і я запідозрила його у використанні магії. Як ще можна було пояснити те, що огрядний найманець не відставав від своїх значно спритніших поплічників.

- Хапай її, - я чула важке дихання переслідувачів, і це додало мені сил рухатися трохи швидше, ось тільки надовго мене навряд чи вистачить.

І в той момент, коли я практично опинилася в жорсткому захопленні злочинців, що наздоганяли мене, прямо перед Урманом з-за повороту вискочив вершник, який змусив «довгого» приголомшено відскочити, щоб не потрапити під копита коня.