Розділ 7.3.

Орланд Вітринський

- «Якого біса я тікав, немов невпевнений юнак після першого побачення!? Мені просто необхідно повернутися і нормально поговорити з Олівією. Ми маємо самі для себе вирішити, як нам варто вчинити», - стояв біля вхідних воріт маєтку Ованійських і марно стрясав повітря, борючись із якоюсь дурною нерішучістю. Немов було ще щось, чого я не бачив, але відчував якимось незрозумілим чуттям. - «До біса все! Повернуся», - різко розвернувся і кинувся до особняка, помітивши, як троє чоловіків, озираючись, входили через бокові двері, що вели у крило слуг.

На охорону вони не надто були схожі, і в мою голову закралася підозра. Не роздумуючи, я кинувся за незнайомцями, побачивши, як ті піднімалися на другий поверх. А щойно ці підозрілі особи зупинилися навпроти дверей у кімнату віконтеси, сумнівів не лишалося - вони явно тут з недобрими намірами.

Прискорившись, я буквально пролетів сходовий проліт, вдираючись слідом за бандитами в спальню Олівії. Тим часом двоє з них наступали на перелякану дівчину, яка тулилася до стіни (до речі, чомусь моя кохана була вдягнена в похідний костюм, але я вирішив відкинути дивацтва убік, зайнявшись нападниками), а ось третій влаштував справжній погром у кімнаті, ламаючи не лише меблі, а й стіни навколо.

- Гей, ви, і не соромно удвох на беззахисну дівчину? - Грабіжники обернулися, здивовано дивлячись на мене.

- Ти ще хто такий? - Кинув один із них, змінюючи свою початкову ціль, що, в принципі, і входило в мої плани. - Свенґ, займися дівчиськом, а ми з Урманом провчимо цього дурня, - а ось це не було добре.

Я сіпнувся, ухиляючись від товстуна, який кинувся в мій бік, водночас штовхнувши його подільника в грудину. Спробував накинути на свого суперника «сітку Ульріха», але магія чомусь не спрацювала, обпавши марними іскрами магії, і при цьому я підставився під болючий удар від згаданого раніше Урмана.

- Сюрприз, малюк. Ми трошки підготувалися до зустрічі, - звалившись на підлогу, я видихнув, стиснувшись від болю в легенях. - Чого ти возишся там, закінчуй з нею скоріше, - «високий» обернувся до свого подільника, який чомусь не надто поспішав наближатися до Олівії.

- У цієї божевільної вогонь в руках, - заговорив третій, утримуючи свою жертву біля стіни. - Опусти долоні і припини чинити опір, - промовив дівчині, яка неспішно відступала від нього, і я помітив, що волосся в моєї обраниці виявилося куди довшим, ніж було до цього.

- «Що за чорт! Потім із цим розберуся, для початку найманці», - а що це були не звичайні грабіжники, я зрозумів тієї ж миті, коли моя магія виявилася марною проти магічного захисту здавалося б звичайного головоріза.

- Не підходь до мене, інакше я за себе не ручаюся... - і голос віконтеси звучав якось інакше.

- «Та щоб мене», - підхопився, ухиляючись від спрямованого в мій бік клинка, після чого зарядив прямісінько в ніс товстунові, який одразу ж завив, вигукуючи найбрудніші лайки з тих, які я коли-небудь чув.

Але в той момент, коли ми зчепилися з «високим», почувся жіночий крик і вереск бандита, що нападав на Олівію, а потім я побачив, як у віконному отворі промайнуло вбрання дівчини.

- Ні! -вигукнув, відштовхуючи суперника, і одразу ж кинувся через усю кімнату, сподіваючись пом'якшити падіння Ованійської, але мені завадив Свенґ, який буквально стрибнув на мою спину.

Після цього послідував сильний удар по голові, який відправив мою свідомість у небуття. Остання думка, що відвідала мою голову, яка розколювалася від гулкого болю, була про дивну невідповідність в образі атакованої найманцями дівчини. Колір волосся, голос, фігура... вона відрізнялася від віконтеси, і це змусило б мене засумніватися, якби не...

Бооом!