Розділ 7. Помста чи бажання заявити свої права?

Дав собі невеличкий перепочинок, намагаючись заспокоїти серце, що шалено стукало в грудях. Зараз в мені боролися дві сторони моєї свідомості, і кожна з них мала свої вагомі доводи, які свідчили про правоту вибору.

«Як я міг образити ту, що кохаю?», - зробив маленький крок назад, роздумуючи над своїми справжніми мотивами. Невже я все ж сподівався в такий спосіботримати Олівію? Адже існував крихітний шанс на те, що наші магії зіллються воєдино, подарувавши нам божественне благословення.

«Чи я все ж хотів помститися графу за його слова про мою матір?» - Яка з граней досить правдива, і чому мені так складно відмовитися від коханої, коли їй була уготована інша доля?

«Дурниці, я ж не планував скористатися слабкістю віконтеси. Я ніколи не дозволю собі нашкодити дівчині. Тим більше їй. Просто трохи налякаю, і піду», - штовхнув камінь, що лежав на доріжці, помітивши, як той не пролетів і кількох десятків сантиметрів, вдаривши у невидиму перепону.

Виходить, ступи я ще крок, міг опинитися в пастці. А так мені вдалося з легкістю зняти захист і безперешкодно наблизитися до маєтку, дивлячись на вікна на другому поверсі, які потопали у темряві. Цікаво, вона вже спить? Чи, можливо, зі страхом перевертається, боячись почути, як непроханий візитер вривається до неїу спальню? По суті, я і став тим нічним кошмаром, який може на багато років закарбуватися в пам'яті тієї, що була для мене найбажанішою жінкою в королівстві. Зупинившись, спробував розгледіти хоча б натяк на силует за фіранкою, але безмісячне небо не давало змоги бачити навіть власну тінь, не кажучи вже про щось більше.

- Слабак! - Розлютився на власне зволікання, сподіваючись, що гнів допоможе мені стати більш рішучим. - Зроби це зараз або забирайся, безхребетне ти створіння, - провів рукою вздовж стіни, використовуючи вивчене раніше заклинання, створюючи для себе певну подобу сходів, що мають дати мені змогу спокійно піднятися на другий поверх.

А щойно повітря достатньо ущільнилося, я зробив перший крок, немов справжній злодій пробираючись у спальню беззахисної дівчини.

- «Я сволота чи безнадійно закоханий дурень?», - подумки сварив себе, опиняючись всередині слабоосвітленої кімнати.

Олівія лежала на своєму ліжку, і не спала. Я чітко чув її гучне дихання, а щойно запалив «світлячок» на руці, то побачив перелякане обличчя дівчини, яка інстинктивно потягнула на себе ковдру.

- Орланд? - Пролунав її розгублений голос, і мені почулися дивні інтонації в ньому.

- А ти очікувала на когось іншого? - Розлютився на її реакцію, хоча чудово розумів, що мої дії могли викликати у віконтеси справжній страх.

- «Придурок, ідіот! Йди негайно!» - волала моя свідомість, тоді як зовні я залишався спокійним.

- Н-ні, - забарилася, перш ніж відповісти, після чого приклала долоню до своїх губ.

- Ти ж знала, що я прийду. Не могла не знати, - обійшов ліжко по колу, бачачи те, як Олівія уважно стежила за моїм переміщенням, немов готувалася захищатися. - То що? Допоможеш мені, чи мені самому тебе роздягнути? - Наче досвідчений хижак я наближався, отримуючи якесь дивне задоволення від того, що моя кохана більше не дивилася на мене зі страхом, у її погляді радше читався інтерес.

- «Ненормальний! Залиш дівчину в спокої», - подумки проклинав себе, продовжуючи милуватися іскрами в очах Олівії. Вона змінилася, стала зовсім іншою, і при цьому почала ще сильніше вабити мене. Якщо раніше я захоплювався її зовнішністю, умінням триматися в суспільстві, то зараз мене тягнуло до того вогню, який горів всередині цієї красуні. 

- Ні, - вже не знаю, на яке із запитань відповідала дочка графа, але ця гра починала мене затягувати. - Сам, - уточнила, і в моїй душі загорівся вогник азарту.

- «Якого біса зі мною коїться? Чому мені так складно опиратися цій неймовірній тязі, ніби я тварина якась, а не людина і маг. Невже ця бестія мене приворожила? А що, якщо це і було її справжнім бажанням?», - позбувшись взуття, я виліз на ліжко, нависаючи над своєю жертвою. - «Ще трохи, і я залишу тебе в спокої, маленька», - так чого ж я насправді хотів?

Відчути її страх чи... бажання?

Чортів придурок, який вирішив пограти в месника. І чим я тоді відрізнявся від тих, кого ненавидів все своє життя? Навіщо я прийшов у цей дім, якщо зараз не в силах зупинится?

- Ти боїшся мене? - Провів тильною стороною долоні по щоці дівчини, дивлячись у її бездонні очі.

- «Ще трохи і я піду», - пообіцяв собі, караючи нестерпною тягою, що посилилася, щойно я втягнув повітря біля шиї дівчини.

- Ні... - хрипло прошепотіла у відповідь, облизавши свої пересохлі губи. - Не боюся, - перед моїми очима виник образ темноволосої незнайомки, який одразу ж зник, розчиняючись, немов досвітній серпанок у перших променях сонця.

- «Що за...», - струснув головою, відчувши, як маленька долонька ковзнула по моїх грудях, намацуючи ґудзик на сорочці.

Хотів відштовхнути німфу, що зачарувала мене, але натомість притягнув ще ближче, вриваючись у її рот зовсім не цнотливим поцілунком. Здається, якась невидима нитка, що стримувала внутрішнього звіра, обірвалася, оголюючи всі мої справжні потаємні бажання.