Розділ 6.3.

Потиснувши плечима, я все ж увійшла до кімнати й озирнулася. Приємна обстановка спальні радувала око, але якась важка атмосфера пригнічувала, не даючи вільно дихати, немов тут було пролито величезну кількість сліз.

А чи таке вже безхмарне життя у доньки графа, як здається простим людям зі сторони?

Обійшовши по колу свій тимчасовий притулок, я зупинилася біля столу, на якому красувалося вишукане намисто. Підняла досить-таки важку прикрасу і підійшла до дзеркала, приміряючи. А щойно артефакт опинився у мене на шиї, як я сіпнулася, побачивши у відображенні образ світловолосої красуні. Точно таку саму я зустріла тут деякий час тому, ось тільки погляд у неї був зовсім інший.

Порепетирувавши кілька хвилин перед гладкою скляною поверхнею, я зрозуміла, що мені так і не вдасться відтворити точний вигляд віконтеси, адже недарма кажуть: «Очі - дзеркало душі». А вона в мене була зовсім інша.

- Сподіваюся, що темрява все ж приховає деякі невідповідності в образі, і цей незнайомий мені Орланд не помітить відмінностей, - зняла кольє, наблизившись до розкладених на ліжку шат. - Тепер би мені все це вдягнути на себе. Шкода, що мені не пояснили таких, здавалося б, простих речей, - може, для багатіїв і вважалося буденним одягатися в кілька шарів одягу перед сном, але в нас, у простих дівчат, для цього була лише нічна сорочка до п'ят.

Шумно видихнувши, я вирішила скористатися дедукцією, приміряючи кожен предмет одягу в порядку їх розташування. Адже не стали б слуги все навмисне перемішувати, змушуючи свою пані злитися? Витративши на ці тортури левову частку часу, що лишався до опівночі, я обережно застебнула намисто на своїй шиї та залізла під величезну ковдру, під якою могла поміститися вся моя чималенька родина.

А щойно міський баштовий годинник пробив дванадцять разів, як я уважно витріщилася на трохи прочинене вікно, намагаючись вслухатися в кожен шурхіт ззовні.

Отже, час пішов. Тепер моє життя не належало мені, і на найближчі шість годин я ставала Олівією Ованійською. Віконтесою Оларійською та дочкою графа Вільфреда Ованійського.

Орланд Вітринський

Думки про помсту виникли в моїй голові тієї ж миті, коли я покинув маєток графа. Спочатку мені здавалося це дурістю, яка розвіється, варто моєму гніву влягтися. Але з кожним днем образа лише зростала, породжуючи в моїй буйній голові відчайдушний план відплати.

Так, я навряд чи пробачу собі те, що збираюся провернути, але Олівія повинна усвідомити, що так не можна зі мною чинити. А старий друг мого батька, який принизив мою сім'ю, має пережити ці почуття в десятикратному розмірі. Нехай він боїться. Адже саме такі, як він, знищили моє дитинство, змусивши ненавидіти все, що було пов'язано з моїми батьками.

Ні, до моїх планів не входило якось шкодити доньці свого кривдника, адже хоч би яким злим я не був, але Олівію я справді кохав. І мені було боляче від однієї лише думки про те, що я збирався зробити.

Наблизившись до воріт особняка, я подивився на накладений захист, не збираючись його руйнувати. Ні, мені достатньо було лише тимчасово його знешкодити, щоб проникнути на територію маєтку. Щит дзвінко хлопнув, розчиняючись, після чого почувся ледь помітний скрип дверей, які одразу ж відчинилися. А за кілька хвилин заклинання мало повернутися на своє місце, немов його ніхто і не турбував.

Я пройшов брукованою доріжкою навколо будівлі і наблизився до вікон, що виходили в сад. Цей краєвид я неодноразово спостерігав з «того» боку, але зараз, немов нічний злодюжка, пробирався у свята святих володаря Південного графства. Рухаючись обережно, я промацував простір навколо, намагаючись відшукати приховані пастки, залишені Ованійським і магами, що оберігають спокій свого сюзерена.

- «Може, мені все ж варто відступити?», - промайнула в голові зрадницька думка, але я відмахнувся від неї, збираючись виконати свій план до кінця.

Ованійським не завадить невеличке потрясіння на прощання.