Розділ 6. Претендентка на роль віконтеси

Амалія Андербі

Я давно вже здогадувалася, що аристократ, який купив мене, далеко не такий простий, як могло здатися напочатку. Але коли до мого будинку під'їхала графська карета, ось тут я і усвідомила весь жах своєї помилки. Від такого, як граф Ованійський, не втекти, як би я не намагалася. І якщо вранці в мені ще жевріла надія на возз'єднання з сім'єю, то після того, як я дізналася ім'я покупця, всі мої мрії розвіялися.

Я зі страхом дивилася в маленьке віконце, спостерігаючи за тим, як у бік майстерні рухався охоронець лорда.

- «Так, Амі, припини панікувати. Може, Його Сяйству й зовсім немає діла до мене. Виконаю свою роботу, і зможу забиратися геть», - розтирала застиглі пальці на руках, вже не вперше помічаючи, як між ними іскриться магія.

Слабенька, ледь помітна, але вона все ж таки була в мене. Можливо, з часом я зможу використовувати свою силу, читаючи простенькі закляття, але зараз мені не вдасться навіть вогника створити, а про захист взагалі не йшлося. Поки я розгублено розмірковувала про свої вміння, чоловік встиг дійти до дверей і спокійно в них постукав.

- Іду, - шумно видихнувши, я простягнула долоню до ручки, так невчасно згадавши слова незнайомця з таверни:

- «Вони не відпустять тебе, такі люди свідків не залишають», - нервово посміхнувшись, я вийшла на вулицю й одразу ж рушила за своїм провідником, водночас продовжуючи крутити головою в різні боки, намагаючись побачити Карма.

Невже мама так і не встигла дістатися до Калеба? А що, як мій брат постраждав сильніше, ніж ми думали? Нервово смикаючи мішечок з монетами, який все ще лежав у кишеньці мого піджака, я озирнулася, помітивши, як хлопчина мчить до нас на всіх парах. Сусідський підліток вже був всього за кілька десятків метрів від нас, коли охоронець відчинив переді мною дверцята карети, пропонуючи забратися всередину.

Сповільнившись, я ступила на невисоку підніжку, почувши дзвінкий голосок Карма:

- З Калебом все добре! - Що є сили прокричав «гонець» і засяяв впевненою посмішкою.

Встиг. Кивнувши своїм думкам, я залізла в екіпаж, подивившись на чоловіка, який сидів навпроти.

- Тихої ночі, Ваше Сяйство, - нахилила голову, хоч це було й не надто зручно, після чого зайняла своє місце на м'якому диванчику, що заміняв багатіям вузькі лавки для сидіння.

Привітання, що прийшло до нас із давніх часів, коли ще не кожну ніч жителі королівства могли пережити, звучало, немов насмішка. Ставши умовністю в наш час, воно набуло для мене зовсім іншого значення. А чи переживу я цю ніч? І чи не стане вона для мене останньою?

- Вечора тобі, Амалія, - а ось у відповідь я не почула фразу, яка вже стала звичною, що могло виявитися знаком для мене. Але я вважала за краще не загострювати свою увагу на неприємних роздумах. - Гадаю, раз потреба в знайомстві відпала, і ти відразу мене впізнала, то я можу без непотрібних пояснень перейти до справи, - аристократ посміхнувся одними губами, тоді як очі його залишалися серйозними.

Що значили ці його слова для мене? Не знаючи, що треба сказати у відповідь, адже чоловік замовк, хоча остання його фраза й не звучала як запитання, я продовжувала дивитися на свого співрозмовника, нервово смикаючи край піджака.

- Не нервуйся. Найчастіше, застарілий давно закон - це лише формальність, але ми повинні її дотримуватися. Швидше за все, ніхто й не ризикне потикатися до будинку графа, але я, як батько, маю вберегти свою доньку навіть від найменшої вірогідності бути знечещещеною незнайомцем. Ти ж розумієш, що такі величезні гроші я тобі заплатив не просто так? - Обережно кивнула, продовжуючи сидіти, немов мишка, боячись упустити найменшу підказку від графа.

Те, що він брехав мені, не залишало сумнівів, адже ніхто при здоровому глузді не віддасть таку суму «підміні», знаючи про те, що ніхто, по суті, не з'явиться до маєтку Його Сяйства, який добре охороняється. Отже, такий «божевільний» все ж був, і непогано було б дізнатися про нього хоч щось.

- Я розумію, що така небезпека завжди існує, і що я маю відпрацювати отримані документи і гроші, - все ж промовила, помітивши, як Ованійський уважно дивиться на мене, явно очікуючи на мою реакцію.

- Чудово, - чоловік задоволено посміхнувся, спершись на спинку диванчика, після чого він продовжив "інструктаж". - Тому, якщо таке станеться. Я повторюся - «якщо», то ти маєш поводитися так, ніби ти моя донька. Тобто ти не можеш кричати і просити пощади, згадуючи про те, що ти всього лише «заміна». Що б не відбувалося в тій кімнаті, тобі доведеться з цим змиритися і постаратися забути. Ніби цієї ночі ти всього лише прожила чуже життя, - надто багато деталей, отже, у графа є всі підстави вважати, що хтось певний повинен проникнути в кімнату віконтеси в ніч перед днем весняного рівнодення.

- Я вас зрозуміла, Ваше Сяйство, - але я просто зобов'язана вижити.

Будь-якою ціною. В одному аристократ мав рацію: що б не сталося - це всього лише чуже життя, до якого я не маю жодного відношення. Весь той бруд залишиться в домі графа, а я просто продовжу жити своїм тихим і розміреним життям дочки майстра.

- Добре. Також для повноти образу Олівії ми використаємо амулет для зміни зовнішності та голосу. Так, при детальній перевірці відмінності будуть помітні, особливо, якщо ти почнеш говорити й використовувати фрази, які не притаманні моїй доньці, тож буде краще, якщо ти взагалі мовчатимеш, - здається, граф мав небезпечного супротивника серед аристократії, і саме він і прийде по доньку свого ворога.

Питання залишалося тільки в тому, чого він захоче: лише зганьбити віконтесу чи все ж таки під загрозою її (а точніше моє) життя?