Розділ 5.3.

А варто було нам від'їхати від будинку цілителя, як я розгорнула вузенький папірець, вчитуючись у рівні рядки на ньому:

«Калеб має випити це зілля перед проходженням перевірки. Подальше не принесе йому шкоди, але має налякати і вас, і стражника».

Схоже, навіть сам пан Кроуфт не був впевнений в тому, що його направлення відкриє нам безперешкодний виїзд з міста, а отже, мені все ж таки доведеться ризикнути і скористатися додатковим засобом. Сподіваюся, нічого страшного не станеться, хоча слова, написані в посланні, все ж насторожували.

Зім'явши папірець, я сховала його під сидінням, прикриваючи полами своєї сукні.

А через п'ять хвилин ми опинилися в довгій черзі з возів, які рухалися з міста. Дочекавшись, поки в потоці транспорту перед нами залишиться лише один торговець, я акуратно приставила до губ сина пляшечку, змусивши того ковтнути дивне питво.

- Наступний, - сіпнулася, помітивши, як до нас підійшов роздратований стражник, у руках у якого були списки заборонених до виїзду осіб. - Хто ви і з якою метою залишаєте Ерінвіль? - Заговорив так, немов ми були найлютішими злочинцями, які бажали таким чином втекти від покарання.

- Феванія і Калеб Андербі. Нам терміново потрібно вирушити до Ліванії, аби мій син зміг пройти лікування у пана Вінського, - хлопець зображував напівнепритомний стан, стогнучи, тоді як я простягнула службовцю наші документи і направлення від цілителя.

- А наші лікарі для вас, пані Андербі, виходить погані? До того ж ваш чоловік і син вже виїжджали сьогодні. До чого такий поспіх? - Вартовий явно шукав до чого причепитися, цілком можливо бажаючи отримати плату за терміновість.

Але що як це не так? Адже мене можуть притягнути за спробу підкупити варту, і тоді буде повний обшук із конфіскацією майна. Вже краще й далі продовжу зображати дурну жінку, чекаючи підказки від свого співрозмовника:

- Адже ж сам цілитель сказав, що в них немає необхідних ліків. Це терміновий і серйозний інцидент після поранення під час поєдинку, - про всяк випадок уточнила, сподіваючись, що на цьому розпитування закінчаться.

- Здоровий хлопець, та що йому бу... - у цей момент тіло мого сина вигнулося, після чого його буквально почало трясти.

Що я, що стражник, який до цього обурювався, раптом злякано витріщилися на побіліле обличчя Калеба, не розуміючи, що ж відбувається. Невже це і є те, про що мене попереджав лікар? А якщо це не так?

- О боги! Я повинна поквапитися! - Вирішила все ж скористатися ситуацією, помітивши, як знітився служивий. - Ви нас пропустите? - Подивилася на його напарника, який підійшов до воза, нервово притискаючи свого хлопчину, не дозволяючи йому битися головою у борт підводи.

- Їдьте швидше! На жаль, ми не можемо вас проводити, адже у нас багато роботи тут... - ну так, їм тільки не вистачало смертельного випадку в їхню зміну.

- Я впораюся, - взяла простягнуті мені документи і дозвіл на виїзд, після чого впевнено скерувала транспорт крізь браму, яка швидко відчинилася, пропускаючи нас.

А щойно ми опинилися на практично порожній дорозі, з обох боків від якої тягнулися поля з пшеницею, як я одразу ж зупинилася, обережно оглядаючи свого сина, що несподівано затих. Здається, він просто мирно спав. Перевіривши пульс і помацавши лоб Калеба, я трохи заспокоїлася і повернулася на козли, спрямовуючи коней до переліску, що виднівся вдалині. Саме там на нас і мали чекати решта членів нашої сім'ї, яким вдалося втекти.

Ось тільки Амалія... Думки про доньку не полишали мою голову, і я нервово стискала в руках поводи, намагаючись не думати про те, що доведеться пережити моїй дитині.