Розділ 5.2.

Амалія Андербі

Раніше я навіть і не здогадувалася, наскільки можуть бути виснажливими походи по магазинах. Зате тепер я вдосталь «насолодилася» цим захопливим заходом і зареклася більше не обурюватися, коли матінка з Івалеттою подовгу зникають у модних крамницях, після чого приносять обновки не тільки для себе, а й мені щось перепадає.

- Матусю, дивись, дивись, - я щосили вдавала веселу реготушку, сподіваючись, що не надто переграю.

- Так, звісно, давай ще сюди зайдемо, - тривала вже друга година наших блукань місцевими крамницями, і мені дедалі складніше було стримувати свої переживання. А раптом у Іві не вийшло? Що як стражники зупинили сестричку і вже відправили її в маєток префекта? - Як думаєш, Калебу сподобається? - Натякнула, що братик затримується, але Феванія Андербі відреагувала спокійно, а отже і мені не варто нервувати:

- Скоро сама йому все покажеш, щойно повернемося додому, - мама визирнула у віконце, виглядаючи сусідського хлопчика, який мав з'явитися до нас із «поганими новинами».

Ми заздалегідь домовилися, що будемо крутитися на вуличці крамарів, але магазини вже закінчувалися, а наш посильний так і не з'явився в полі нашого зору. І в той момент, коли я старанно зображувала процес вибору між двома сукнями (правду кажучи, вони мені обидві не надто подобалися, але час потрібно було потягнути), почувся дзвінкий голосок Карма:

- Пані Андербі! Пані Андербі! - Кричав сусід, намагаючись відшукати нашу парочку, яка десь загубилася.

- Карі, що сталося? - Я відклала вбік бірюзову сукню з настирливими воланами, прослідувавши за матінкою, яка швидко вийшла на вулицю.

- Калеб, він... Ваш син... - захеканий малий хвацько зображував занепокоєння, і я нервово вибігла з магазину. А що як мій брат справді серйозно постраждав? - Його відправили до лікаря після поєдинку. Схоже, Мірт завдав йому серйозної рани. Калеб не прокидається, - захрипів хлопчина, і ми одразу ж кинулися до відкритої карети, що стояла на узбіччі, яку місцеві багатії використовували в якості засобу пересування містом.

Але саме зараз нам знадобився зарезервований заздалегідь транспорт.

- Мамо... - я встала поруч із возом, не наважуючись слідувати своєму подальшому плану.

- Все добре, Іві. Не переживай і йди додому. А я заберу твого брата, - Феванія Андербі нахилилася до мене, залишивши легкий поцілунок на моїй щоці, - Не хвилюйся, Калеб не з тих, хто дозволить себе сильно побити. Все йде за планом, - прошепотіла на вухо, намагаючись заспокоїти мене.

- Я поїду з вами, тітонько Феві, - сусідський хлопчисько все ж вирішив і цього разу допомогти нам, тож я полегшено видихнула.

Карм все дізнається і розповість мені. Підбадьорливо посміхнувшись матінці, я непомітно простягнула їй мішечок, змусивши ту здивовано витріщитися на мене.

- Це має вам допомогти влаштуватися на новому місці, - поклавши кілька золотих монет у прихованій кишеньці короткого піджака, я рішуче віддала все, що залишилося, своїй родині.

Їм більш необхідно буде.

Ну, а після цього буквально кинулася в бік нашого порожнього будинку. Тільки б не озиратися. Тільки б не дивитися вслід минулому, що ховалося он тим рогом. А, опинившись на першому поверсі майстерні, я впала на підлогу, гірко заплакавши.

Феванія Андербі

Я з вдячністю прийняла допомогу сусідського хлопчиська. Адже він не тільки пізніше повідомить моїй доньці про стан здоров'я її брата, а й відверне мене від сумних думок. При Кармі я не стану оплакувати свою Амалію, і зможу потроху привести свої думки до ладу.

- Тітонько Феві, а чому Калеб піддався Мірту? Адже він міг перемогти, - з усією своєю дитячою безпосередністю запитував малий.

- Наш Калеб справді непереможний, але часом ми піддаємося тим, хто слабший, особливо, якщо це наш друг, - пояснила малому, і той серйозно кивнув мені у відповідь, немов розумів, про що йдеться:

- Я іноді дозволяю Карі наздогнати мене, щоб сестричка не засмучувалася, - промовив діловито, після чого хлопчисько замовк, і я залишилася наодинці з власними думками.

А щойно ми опинилися біля будинку лікаря Кроуфта, як вхідні двері одразу ж відчинилися, немов на нас чекали, і я побачила сина, який сидів на кушетці. На його щоці красувався фінгал, що наливався синявою.

- Скажи Амі, що з її братом все добре, - прошепотіла Карму, і той побіг виконувати моє відповідальне завдання, тоді як я сама увійшла до приміщення, щільно прикривши за собою дубову стулку.

- Добрий день, пане Владлене, дякую, що погодилися нам допомогти, - одразу ж промовила з порога, бажаючи якомога швидше перейти до справи. Час минав, і ми якнайшвидше мали опинитися за стінами міста.

- Пані Андербі, ваш чоловік стільки разів виручав мене, ремонтуючи мій інструмент, що з мого боку було б свинством не зробити для вас такої дрібниці. Ось ваше направлення в центральну лікарню Ліванії, і вам краще поквапитися, вашому синові потрібна допомога висококваліфікованих лікарів, я просто не маю всіх необхідних засобів, щоб допомогти Калебу, - промовив значно голосніше, ніж треба було, вочевидь граючи перед кимось роль. - Мої хлопці допоможуть вам завантажити сина на візок. Їдьте акуратніше. Буде краще, якщо ви супроводжуватимете пацієнта в дорозі, - здорові працівники невеличкої лікарні поклали хлопця на ноші, а цілитель встромив мені в руки якусь пляшечку з короткою запискою, яку велів прочитати трохи згодом.