Розділ 5. Втеча з Ерінвіля

Івалетта Андербі

Трясучись, немов осиковий листок, я наблизилася до значної будівлі найбільшої в Ерінвілі таверни. Озирнулася на всі боки, але стеження так і не виявила, хоча мої переслідувачі просто могли добре ховатися. Прослизнула в напівтемне приміщення, зайнявши бічний столик, звідки було прекрасно видно вхід, і лише за хвилину до великої зали увійшли двоє чоловіків.

- Чого бажаєте? - Смикнулася, помітивши дівчину, що підійшла до мене.

Так, руде волосся, яскраві веснянки. Начебто, підходила під опис, але варто придивитися краще, може, їх тут кілька.

- М-морс, - кинула короткий погляд на незнайомців, що сіли навпроти мене, і відразу ж відвернулася, нервово смикаючи свій капелюшок. - І омлет, - простягнула значно більше монеток рознощиці, яка з цікавістю подивилася на мене.

Схоже, це не найпопулярніша страва в місцевій харчевні, раз вона розцінювалася як умовний код. Але найбільше мене дивувало те, що моя сестра про це знала. Що ще приховувала від нас Амалія, якщо мені не було відомо про неї навіть такі важливі речі?

- Ви впевнені, що не помилилися? - Дівчина подивилася на мене уважніше, немов намагалася впізнати.

- Так, мені потрібен саме омлет, - поклала зверху ще кілька мідяків, помітивши посмішку, що розквітла на обличчі офіціантки.

- Ах, до туалету... Він розташований он у тому коридорі, давайте я вас проведу, - Рижуля сховала записник з грошима у кишеню фартуха, пропонуючи мені піти за нею. - Ваш обід буде готовий хвилин за п'ятнадцять. Якраз на той час і прибуде пан Корніан, - гадки не маю, про кого йдеться, але в цієї конспіраторки чудово виходило імпровізувати, або вона частенько провертала такі афери.

Рухаючись слідом за рознощицею, я кинула акуратний погляд на своїх переслідувачів, які простежили за залишеним мною на столі капелюшком, вдавши, наче очікують на обслуговуючий персонал. А щойно ми опинилися на кухні, дівчина вказала мені на задні двері, які вели до якогось двору, тоді як сама почала голосно стукати склянками, наливаючи мені морс. Після цього знайома незнайомка попрямувала до зали, чим забезпечувала собі алібі про всяк випадок.

- «Мовляв, не знаю, не бачила. Ах, шатенка... то вона начебто в туалеті була», - я так і уявляла її безневинне личко і повні нерозуміння очі. - «Втекла, кажете... так ми тут ніби як не стежимо за своїми клієнтами. Тим більше, що вона заплатила за замовлення», - і що ти з такої візьмеш?

Самі не догледіли, тож у цьому лише ваша провина.

Обережно озирнувшись і не помітивши за собою «хвоста», я попрямувала у вузький прохід, що вів на зарослу бур'яном ділянку необробленої землі. Схоже, колись тут був квітник, але зараз високі кущі позбавляли будь-якої можливості простежити за людиною, яка переміщалася ледь помітною стежкою.

Ідеальне прикриття.

Буквально пробігши вузькою доріжкою, я виринула серед похилених будівель старих складів, які якось несподівано затесалися серед затишних будівель центрального району. Раніше я навіть не підозрювала, що такі ще залишилися в Ерінвілі. Але варто було мені завернути за ріг, як я знову опинилася серед строкатих вивісок крамниць, наповнених різноманітним товаром. 

Проскочивши повз вуличних агітаторів, я попрямувала до околиці міста, намагаючись якомога швидше опинитися біля центральної брами. А щойно мені вдалося досягти бажаного, як я раптом усвідомила, що зазвичай порожня вуличка виявилася заповненою людьми. Усі вони про щось гомоніли, обговорюючи якусь подію.

- Що, прямісінько біля воріт? - Промовив один чоловік, емоційно жестикулюючи.

- Так. Кажуть, ставки зросли до одного до десяти! І це при тому, що заздалегідь про бій не було відомо, - ділився зі своїм співрозмовником веселий товстун, жуючи солодку булочку з корицею.

Схоже, вони обговорювали поєдинок Калеба з його непримиренним суперником. І що ближче до воріт я наближалася, то щільнішим ставав натовп. Здається, моєму братові вдалося виконати задум Амалії просто блискуче, і я вкотре захопилася прозорливістю своєї старшої сестри. Вона навіть таку дрібницю передбачила, що значно полегшувало мені втечу.

Але мені потрібно було спочатку опинитися біля імпровізованої арени, аби подати знак сусідському хлопчині, якого батько за мідяк найняв бути спостерігачем. А щойно я штовхнула в плече Карма, змусивши малого подивитися в мій бік, як одразу ж кинулася назад, намагаючись швидше залишити натовп, що напирав з усіх боків.

Проштовхнувшись між ремісниками, які про щось сперечалися, я буквально вивалилася перед світлими очима стражника, який подивився на мене роздратовано:

- Громадяночко, відійдіть від воріт, тут вам трибуна, - пирхнув втомлений вартовий, якому явно не вперше доводилося відганяти натовп, що напирав з усіх боків. - Їм наче медом тут намазано, - продовжував бурчати служивий, на що я поспішно сунула йому під ніс свої документи, зображуючи городянку, яка дійсно поспішала:
- Так я у справі. Їду до сестри у Еленвіль, щоб забрати свого сироту, - шмигнула носом, нібито пригадуючи недавню втрату. - Бідний мій Славен, залишився зовсім один без батька, - запричитала, помітивши роздратування на обличчі стражника.

- Та кому є діло до твого сина! 

- І все ж мати має бути з дитиною. Навіщо кидала? - Обурився напарник уже знайомого мені вусаня, і я знизала плечима. Мовляв, дурна баба, що з мене візьмеш. - Гаразд, їдь, - махнув на мене рукою, після чого все ж додав:

- Поспіши, там за воротами якраз збирається віз до Сленвіля. До вечора доберешся до сестри... Та більше не кидай своїх дітей. Що ти за мати така! - продовжував бурчати, тоді як я радісно вискочила за межі Ерінвіля, який останні дні шалено тиснув на мене.

Свобода відчувалася скрізь і навколо, але я поки що не могла розслабитися, доки не опинюся разом із рідними. Крадькома озирнувшись, помітила городян, які почали розходитися. Схоже, сусідський малий подав знак Калебу, і той закінчив свій поєдинок із Міртом.