Розділ 4.3.

Поки всі метушилися у своїх кімнатах, намагаючись якомога скоріше зібрати багаж, я нервово походжала вітальнею, детально продумуючи план втечі, який одразу ж виклала рідним.

- Ти впевнена, що це спрацює? - Із сумнівом покосився на мене Калеб, але при цьому він дістав свою «везучу» сорочку, яку завжди використовував у єдиноборствах.

- Повинно. Ви й самі казали, що ми з Іві схожі, - знизала плечима, продовжуючи змішувати інгредієнти для тимчасової фарби. - До того ж косметика творить дива, - я подивилася на матінку, і та ствердно кивнула.

- Ну, тоді я побіг призначати Мірту бій, він давно про це просив. Думаю, новина про поєдинок швидко розлетиться по Ерінвілю, - брат весело посміхнувся, клацнувши сумну Івалетту по носі. - Не переживай, сестричко. Ми впораємося, - наш средненький передав свою сумку Семюелю, який мав із батьком вирушити на торги до Ліванії.

Принаймні такою була легенда для чоловіків, які виїжджали з міста. Ми спеціально відправили їх самих, щоб це не викликало підозр. А так майстрові везуть свій товар до столиці графства, бажаючи підзаробити на головному ярмарку року. Тим часом Калеб мав влаштувати велелюдний натовп біля центральних воріт, і водночас у його завдання також входило простежити за тим, аби наша меншенька залишила місто, вирушивши до вигаданої двоюрідної сестри, у якої нібито перебував її син.

Ну а для мене з матінкою залишалося найважливіше завдання: відволікти всіх вартових, що стежили за нашим будинком, влаштувавши їм прогулянку по магазинах. Я буду зображати щасливу наречену, яка скупить чи не все вбрання в Ерінвілі (благо, зібраних на це грошей вистачить), ну а Феванія Андербі, звісно ж, буде всюди слідувати за своєю улюбленицею. Відволікати охоронців префекта нам доведеться доти, доки Іві не пройде перевірку і не переміститься за стіни міста.

- Одягни ось цю сукню, - сестричка віддала мені своє найкраще вбрання, аргументуючи це тим, що вона б ніколи не пішла по магазинах у потертому сарафані. - І посміхайся, адже ти щаслива наречена, - з цим було складніше, але я все ж таки постараюся.

- А ти вирушай до таверни. Там працює руденька рознощиця, даси їй кілька мідяків, щоб вона пропустила тебе через чорний хід, і одразу ж біжи до центральних воріт. Калеб має влаштувати на той час бійку, тож біля виходу з міста повинно бути багатолюдно. Не бійся нічого, вони навряд чи впізнають у тобі одну з Андербі, - сестричка розгладила невидимі складки на прихованому під моєю повсякденною сукнею дорожньому костюмі, що підходив для подорожі.

- Пробач мені, Амі, і... я люблю тебе, - схлипнула Іві, міцно притулившись до мене.

- І я тебе люблю, - ну і як тут не розплакатися? Шмигнула носом, почувши суворий голос нашої матінки:

- Ну ж бо, припиніть розводити тут вогкість, інакше макіяж потече, - сміх крізь сльози - так би я назвала наш стан наразі. - До того ж Амалія незабаром до нас приєднається, і ми знову житимемо великою  щасливою сім'єю, - я теж на це сподівалася, хоч і не відкидала для себе іншого варіанту розвитку подій.

Покрутившись перед дзеркалом, ми витріщилися одне на одного, прискіпливо оглядаючи свою точну копію навпроти. А щойно ми розійшлися, залишившись задоволеними отриманим перевтіленням, Івалетта відразу ж поспішила на вулицю, прямуючи за вказаним мною маршрутом.

І тільки тоді я обернулася в бік матінки, яка дивилася на мене з тривогою.

- Амалія, ти впевнена, що тобі варто виконувати свою частину договору? Може, спробуєш втекти разом із нами? - Увесь час зборів Феванія Андербі стримувалася, і тільки зараз я змогла побачити всі її переживання, не прикриті награною суворістю.

- Це не ті люди, які пробачать мені обман, - вимовила обережно, на що мати лише кивнула. - Мамо, я ж не стану ізгоєм тільки через те, що... - невпевнено підняла свій погляд, сповнений сліз, і одразу ж кинулася в розставлені для мене обійми.

- Сонечко моє, ми ніколи так не скажемо. Ти будеш для нас найчистішою і найулюбленішою, - обмахнула очі, намагаючись не зіпсувати макіяж. - До речі, ти дуже вродлива, коли вдягнена й нафарбована, наче справжня леді, - зізнатися чесно, мені й самій подобався мій образ.

Єдине, що я б хотіла повернути, то це колір мого волосся. Але і блондинкою я буду всього на кілька годин.

- Ходімо? - Поправила зачіску перед дзеркалом, прямуючи до дверей.

А щойно ми з матінкою опинилися на вулиці, як я помітила, що від огорожі всього за кілька будинків від нашого, відійшла парочка. Зачекавши, поки ми пройдемо повз них, чоловіки неспішною ходою пішли за нами, вдаючи, що і вони прямують на центральну вулицю міста.