Розділ 3.2.

- Ай да Лисичка! А ти вмієш дивувати: проаналізувала ситуацію і зробила правильні висновки, отримавши мінімум інформації. Якби я не знав твоїх справжніх намірів, міг би вирішити, що тебе до мене підіслали... - закинув вудку, придивляючись до моєї реакції.

Але головне я все ж таки почула: мої здогадки виявилися правильними, а це означало тільки одне...

- Наскільки впливовий ваш клієнт? Кого я маю підмінити? - Ще трохи, і я справді втечу.

Було страшенно боязко і... соромно, хоч би як нерозумно це звучало.

- Достатньо, щоб допомогти твоїй сестрі з підробленими документами. Ба більше, вони будуть справжніми, якщо ти розумієш, про що я, - обережно кивнула, зчепивши пальці в замок під столом, оскільки саме зараз мені доведеться прийняти, можливо, найважливіше рішення в моєму житті.

- Я можу подумати? - День, два, три. Відтермінування лише посилить мої сумніви, тоді як я і без того вже зробила свій вибір, з'явившись сюди.

- Ти й сама знаєш відповідь, потрібно лише вимовити її вголос. Якщо це тобі допоможе, то суму доплати ти можеш назвати самостійно. Втямила про що я? - Кривий нахилився вперед, заглядаючи мені в саму душу. - Будь-яку, - мене купували, і я мала продати себе якнайдорожче.

- Документи для моєї сестри і п'ятдесят срібла... авансом, - раз мені дозволили торгуватися, то спробую промацати ґрунт. Але, почувши гучний сміх співрозмовника, я стиснулася, розгублено озираючись на всі боки. Ніхто й оком не повів, немов нас для решти світу не існувало. - Тридцять...? - А скільки я насправді коштую?

- Люблю тих, хто знає собі реальну ціну. Двадцять п'ять срібла завдатком і... сімдесят п'ять пізніше, коли виконаєш свою частину договору, - приголомшено витріщилася на чоловіка, все ще не вірячи своїм власним вухам. - Тільки ніхто не повинен знати про це, навіть твої рідні, - одразу ж поставив умову бандит, спускаючи з небес на землю.

- «Але як я поясню родині появу такої величезної суми грошей і документів? А якщо вони здогадаються? Як мені дивитися в очі батькові та братам? Ні, не це зараз важливо...», - що більше я думала про угоду, то більше вагалася.

- Я згодна, - чи могла я вчинити інакше? Ні. Це був єдиний спосіб врятувати мою сестру, і я просто не могла від нього відмовитися.

- Розумна дівчинка, - Кривий розслаблено відкинувся в кріслі, роздивляючись мене з-під опущених вій. - Приходь сюди в суботу в цей же час, зустрінешся із замовником, - чоловік піднявся, показуючи тим самим, що нашу розмову закінчено.

- А як же...?

- В суботу, - почула тихе, помітивши, як спина бандита зникла в натовпі гомінкого люду.

Отже, на все про все в мене залишалося п'ять днів. Потрібно було акуратно підвести моїх рідних до плану втечі, не викладаючи їм усіх подробиць. Я ж зможу?

Маєток графа Вільфреда Ованійського

- Тихої ночі вашому дому, мій лорде, - господар маєтку подивився на чоловіка, який увійшов до кабінету, поморщившись.

- Сподіваюся, ти з гарними новинами, Карле, - чорнявий відвідувач послужливо вклонився графові, розпливаючись у тріумфальній усмішці:

- З прекрасними, пане. Знайшлася «підміна» для вашої дочки. В Ервінвілі, - уточнив, займаючи вказаний господарем садиби стілець. - Дівчина з сім'ї майстрових, охайна та чиста, - остання умова вважалася обов'язковою, адже «зіпсований» товар могли й помітити.

- Чудово. Ти все перевірив? Проблем з нею не буде? - Кривий заперечливо похитав головою, продовжуючи дивитися на свого співрозмовника. - Ти ж розумієш, що прокол коштуватиме тобі життя? - Бандит цього разу забарився, але лише на кілька секунд, після чого коротко кивнув, викладаючи на стіл список запитуваних для угоди товарів.

- Вона не передумає, адже на кону стоїть життя її сестри, - злочинець спостерігав за тим, як старий граф роздивляється перелік артефактів, ставлячи навпроти деяких із них галочки.

- Мене більше хвилює те, що вона може проговоритися після виконання роботи. Дівчата такі дурні, - Ованійський підняв свій погляд на візитера, і той усміхнувся:

- Мої хлопці розберуться з нею, щойно все закінчиться. Але сім'ї потрібно заплатити і дозволити втекти, - у Карла були думки розправитися і з рештою членів сім'ї Андербі, але така кількість трупів може породити непотрібні питання в головах жителів крихітного містечка.

- Відпусти їх, я сам розберуся з проблемою, - а от граф був категоричний в цьому питанні.

- Як накажете, мій лорде, - яке Кривому було діло до купки бідних городян? - Я призначив зустріч дівчині в таверні Ерінвіля на суботу, - можна було привезти Амалію до Ліванії, але тоді могли залишитися записи під час в'їзду до столиці Південного Графства.

- Перенеси на п'ятницю. У мене якраз буде зустріч з префектом вдень, а ввечері я заберу «підміну» із собою. Ніхто не перевірятиме карету графа, - тим менше турбот для «темного короля», як прозвали грабіжники свого ватажка. - Ось це отримаєш щойно угоду буде завершено. Над рештою я подумаю, - старий скнара простягнув папери відвідувачеві, вказуючи тому на двері.

- Дякую вам, мій лорде, - Кривий швидко пробігся очима по списку, залишившись задоволеним позначеними пунктами.

Все ж він розраховував навіть на менше.