Розділ 3. Підміна

Орланд Вітринський

- Ти впевнений, що переїзд до столиці - це найкраще рішення? Тут на тебе чекає швидке підвищення, та й Олівія... - брат зупинився, помітивши мою реакцію. - Тільки не кажи мені, що старий граф тобі відмовив? Справді? Не думав, що Ованійський настільки дурний, - я продовжував мовчати, слухаючи роздуми Крістофа.

Скоріше це я був недалекого розуму, раз вирішив, ніби зможу домогтися прихильності батька моєї коханої. На якийсь час я навіть примудрився забути, ким є, і що моя сім'я в Ліванії так само нехтувана іншими аристократами. Ми ізгої, і що б не зробили для графства, люди все одно бачитимуть в нас спадкоємців Вальтера Вітринського. Героя, який продав власне королівство.

- У будь-якому разі я планував подати документи в столичне відомство. Там я хоча б стану менш помітним і зіллюся з натовпом, - знизав плечима, почувши заразливий сміх свого співрозмовника. - Що не так? - Уважно подивився на брата, намагаючись зрозуміти, що ж такого смішного я сказав.

- Ти і злитися з натовпом? Ну-ну, спробуй. Даси знати, коли мені потрібно буде вдавати, ніби я тебе не знаю, - продовжував веселитися Крістоф, і я мимоволі посміхнувся, приймаючи його слова підтримки.

Старший суддя Південної Колегії останнім часом рідко дозволяв собі розваги, і я був радий, що хоча в моїй компанії він все ще міг розслабитися, не боячись показати своїх справжніх почуттів. Часом здавалося, що і мені вдалося відмовитися від емоцій, але сьогоднішній вечір показав, як сильно я помилявся. У Вільфреда Ованійського досить легко вийшло мене вивести з рівноваги. Що вже казати про інших?

- Що б там не було, ти ж знаєш, що я підтримаю будь-яке твоє рішення? - Ствердно кивнув, прямуючи до себе. - І не подумай, що я тебе відмовляю, але ти б усе ж таки подумав... Кілька тижнів погоди не зроблять, а так твій вибір буде більш виваженим, - дослухався до поради брата, залишаючись сам на сам зі своїми муками.

А наступного ранку я дізнався про те, що віконтеса Олівія Ованійська виходить заміж. І саме ця звістка остаточно вибила ґрунт у мене з-під ніг.

Амалія Андербі

- Ну, такі крайнощі, я сподіваюся, не знадобляться. Але дечим дуже важливим тобі доведеться поділитися, - я дивилася на чоловіка перед собою, і якимось дивним чином відчувала його підступність.

- Що я маю зробити? - Поспішала, поки моя рішучість все ще тримала мене за цим столом, адже всі мої думки буквально волали: «біжи!».

- Побути кимось іншим? - Прозвучало дивно, якщо враховувати ту питальну інтонацію, з якою відповів мені Кривий. - Ти ж мріяла коли-небудь зайняти місце однієї з аристократок? Красиві вбрання, прикраси, увага чоловіків...

- Навряд чи одній із леді потрібна підміна на черговий бал, хіба що... - здивовано застигла, злякавшись власної здогадки. - Ні... Не може бути. Ви ж не хочете сказати, що я маю стати "підміною" для однієї з них наступної неділі? - Кожен житель Ерінвіля знав, що в день весняного рівнодення магічні потоки максимально сильні, і саме цей період ідеально підходив для розкриття дару як для юних леді, так і для молодих панів.

А що, як не злягання чоловіка й жінки найкраще допомагає силі проявитися? Користуючись своїми знаннями, розумні пращури вирішили поєднати «приємне» з «корисним», і власне, тому вже не одне століття наше королівство святкує так званий «тиждень весіль».

І ось тут ми повертаємося до дивного і жахливого закону, написаного одним із нині покійних монархів. «Будь-який досить сильний маг може з'явитися в спальню юної діви, щоб з'єднатися з нею у вічному потоці магії». Можливо, документ створювався з найкращими спонуканнями, щоб батьки не могли перешкоджати коханню молодих парочок. Адже йшлося про те, що кохання допомагає силі максимально розкритися. Але саме таке трактування указу розв'язало руки найпотаємнішим бажанням деяких чоловіків. Адже те, що траплялося в ніч рівнодення, там і залишалося.

А що, як не безкарність, оголювала всі найстрашніші пороки?

Безчинства творилися такі, що в королівстві ледь не спалахнула громадянська війна. І тоді правлячий у ті часи король усе ж таки встановив деякі обмеження, але скасувати закон свого попередника так і не зміг. Минули роки, і люди почали контролювати свої бажання, і дедалі частіше цей пакт розглядали лише як умовність, але де-не-де все ж траплялися інциденти, коли одну з доньок багатіїв знаходили ледь живою у власній кімнаті.

Саме тому деякі аристократи почали практикувати «підміни». Про це не говорять вголос, але дедалі більше простих мешканок містечок і сіл залишалися самотніми. Подейкували, що вони віддавали свою цноту в обмін на блага для своєї родини.

І тепер мені пропонували стати однією з таких «замін».