Розділ 2.2.

Амалія Андербі

І скільки б я не озиралася на всі боки, скільки б не намагалася розгледіти серед веселих гостей закладу того, хто б підійшов на роль «Кривого», все здавалося марним. На моєму столі вже красувалися два порожні глечики, та й відвідувачі навколо ставали дедалі галасливішими, а я ні на крок не наблизилася до своєї мети.

А якщо мені так і не вдасться зустрітися з тим, хто...

- Ну, привіт, Лисичко. Давно одна? - Навпроти мене плюхнувся якийсь підозрілий тип, нахабно витріщившись у зону мого декольте.

Не знаю, що він там хотів побачити, але нахабу не зупинило навіть те, що мій плащ так і залишався красуватися поверх робочої сукні. А ще те, що я щонайменше на кілька років старша за нього.

- Йшов би ти додому спати. Таверна - не місце для дітей, - кинула беззлобно, подивившись на компанію, що ввалилася в зал. Серед них я помітила чоловіка, який кульгав на одну ногу, саме він і привернув мою увагу.

- Оооо... та ти не Лисиця, ти справжня Рись, - тим часом усміхнувся мій співрозмовник, простеживши за моїм поглядом. - Він не той, хто тобі потрібен, - хлопець продовжував сидіти за моїм столом як ні в чому не бувало, водночас жоден із працівників закладу не поспішав його виганяти, хоча мене до цього пробували виставити, вирішивши, що я неповнолітня дитина.

- Можна подумати, що ти в курсі всього, що відбувається тут, - раптом подивилася на любителя давати прізвиська, помітивши хижий блиск у його очах. Щось із цим малим було не так. - Ти хто взагалі такий? - Мені здалося, чи на його обличчі промайнула цікавість?

- Ще й пильна, коли треба, - продовжував веселитися мій новий знайомий, махнувши офіціантці рукою, і та поспішила в наш бік. - Принеси нам відвар, і зроби так, щоб тут стало трохи тихіше, - дивно, але дівчина дивилася на мого співрозмовника з неприхованою пожадливістю і беззаперечно виконувала всі його вказівки.

Рознощиця підійшла до барної стійки, передавши замовлення господареві, після чого натиснула на прихований механізм, який одразу ж почав рухатися, відрізаючи нашу ділянку залу від сторонніх очей. При цьому завсідники продовжували веселитися, немов нічого не сталося.

- Та хто ти до біса та... - заговорила, обернувшись до свого співрозмовника, та так і застигла, роздивляючись величезного здорованя, що стояв у того за спиною.

- Берт, не відсвічуй. Не бачиш, що лякаєш дівчину, а в нас тут нібито контакт намітився, - засміявся чоловік середніх років, що сидів навпроти мене, адже тепер я чітко бачила і глибокі зморшки навколо його очей, і сивину на скронях. - Амулет зміни зовнішності, - спокійно прокоментував моє замішання, наче нічого дивного й не відбувалося.

Тим часом руда принесла гарячий чайник зі смачно пахнучим відваром і дві чашки. Красуня щось прошепотіла незнайомцеві на вухо, і той ствердно кивнув їй. Після цього і працівниця, і велетень покинули цю зону таверни, залишаючи мене з Кривим наодинці.

А те, що це був розшукуваний мною бандит, не залишало сумнівів.

- Кажуть, у тебе проблеми, - ну так, при здоровому глузді ніхто не шукав би таких «пригод» у своє нудне життя. - Розкажеш чи мені самому вгадати? - Переді мною сиділа людина, яка вже здогадувалася, з яким проханням я до неї звернуся, і раз бандит погодився на цю зустріч, отже, у чомусь була і його вигода.

- Я б послухала вас, - хотілося дізнатися, який вигляд мала моя біда зі сторони.

- О, все до банального просто. Ти намагаєшся врятувати свою сестру, не дозволивши їй стати черговою жертвою префекта. Я правий? - Акуратно кивнула у відповідь, і чоловік продовжив. - І навряд чи ти зважишся на вбивство божевільного барона. Що тоді? Втеча для золотоколосої принцеси? - А ось це прізвисько ходило лише в нашій родині, а отже, цей небезпечний злочинець був ближче, ніж я могла собі уявити.

- Ви допоможете Івалетті вибратися з містечка? - Я чула, що є підземні виходи, які дають змогу покинути Ерінвіл непоміченим. - У нашої сім'ї є гроші, - про всяк випадок уточнила, помітивши дивну посмішку на обличчі Кривого.

- Лисичка-Лисичка, думаєш, я стану зв'язуватися з градоправителем за якихось пару срібних? Якщо Скажений Пес дізнається, що мої хлопці допомогли його нареченій втекти, як думаєш, що він зробить із ними? Ні, до мене його руки навряд чи дотягнуться, але от прості «перевізники»... їхнім сім'ям не минути лиха, - таким чином мій співрозмовник натякнув на те, що ніхто в містечку не стане нам допомагати.

- Виходить, у нас не залишається вибору? - Я не хотіла вірити в це, але голові тіньового світу Ерінвілу не треба було набивати собі ціну, ми й так віддамо все, що в нас є, бажаючи врятувати нашу молодшеньку.

- Чому ж... вибір завжди є, - промовив двозначно, кивнувши комусь у мене за спиною. - Питання лише в ціні, - ці слова підбадьорили мене, і я поспішила запевнити свого співрозмовника, що налаштована серйозно.

- Ми готові заплатити... якщо треба, то батьки продадуть майстерню і повернуть вам...

- Справа не в грошах, існує дещо набагато цінніше за монети. Скажімо так, у мене є для тебе ділова пропозиція, - чоловік розлив відвар по чашках, підштовхнувши одну з них мені. - Готова вислухати? - Я невпевнено кивнула, прекрасно розуміючи, що почуте мені навряд чи сподобається.

 Але ж хіба в мене була інша альтернатива?