Розділ 1.3.

Саме в цей момент мій світ розділився на "до" та "після".

Я на якомусь тонкому рівні відчула те, чого не помічали ще мої брати. Мама, наша заступниця та берегиня сімейного добробуту, зараз втрачала частину себе. Пізніше я ще неодноразово повернуся до цих дивних відчуттів, але зараз для мене існував тільки цей біль, і тільки ця втрата.

Однак це було не єдиною причиною мого пригніченого стану. Спочатку з майстерні не було чути жодного звуку, що здавалося дивним. Але за кілька хвилин почувся якийсь шум, а потім пролунали крики, що обірвалися приголомшливою тишею. Охоронець кинувся до дверей, але ті різко відчинилися, явивши нам оскаженілого аристократа:

- У тебе рівно тиждень, щоб передумати! І раджу вам усім гарненько обміркувати вашу відповідь, - гаркнув Ольфганський, потираючи щоку, що наливалася вогнем. - Поїхали! - Кинув стражнику, який приголомшено спостерігав за неприємною картиною.

Хоча, йому, швидше за все, не звикати. І як тільки можна працювати на таку людину?

- Дівчатка, йдіть до себе. Нам із мамою потрібно поговорити, - батько, який одразу ж з'явився перед нами, мав втомлений вигляд, а його долоні, що помітно тремтіли, свідчили про те, що тато ледь стримував себе.

- Ходімо, - я обійняла ридаючу Івалетту, прямуючи до нашої з нею кімнати. - Вони обов'язково щось придумають, крихітко, не переживай, - гладила сестричку по золотистому волоссю, заспокоюючи.

І тільки зараз я помітила тіару, яку вона міцно притискала до грудей. 

І в цей же час мене осінило. Весілля. Ольфганському потрібно одружитися, щоб мати владу над Іві. Звідси виходило, що ми маємо зробити так, щоб наречена зникла.

- «Немає нареченої - немає весілля», - ідея здавалася геніальною, якщо не зважати на той факт, що ми жили в крихітному містечку на півдні королівства, де сховатися не те що складно, а навряд чи можливо. Особливо від того, у кого в руках є гроші і влада. Та нашу маленьку навіть не випустять за межі префектури, хіба що...

Я неодноразово чула, що в Ерінвілі є ті, хто не підкоряється градоправителю і його поплічникам. А отже, я могла б пошукати допомоги в них. Ось тільки як мені зв'язатися з тими, хто не бажає світитися?

Таверна!

Саме в цей момент в мені знову розквітла надія, а в голові почав вимальовуватися поки ще розпливчастий план дій. 

Я дочекалася, поки моя сестричка засне, після чого акуратно виглянула в коридор, почувши тиху розмову батьків. Вони все ще сперечалися і намагалися відшукати вихід із ситуації, що склалася. Ось тільки я прекрасно розуміла, що їм не вдасться протистояти барону. Зате у мене нарешті з'явився реальний шанс врятувати нашу молодшеньку.

Скориставшись тим, що кожен зараз був чимось зайнятий, я схопила грубий плащ, який батько використовував у дощову погоду, і обережно вибралася на вулицю. У цей час доби в нашому районі було малолюдно, адже багато хто давно вже відпочивав перед важким робочим днем, який починався ще затемна.

Пробігши коротку освітлену ділянку ремісничого кварталу, я завернула за ріг, опиняючись у темному провулку. Але й тут я не планувала затримуватися надовго, прямуючи в бік яскравих вогнів і гучної музики. Туди, де збиралися всі чесні й не дуже мешканці міста, щоб пропустити по стаканчику квасу та обговорити свої справи. Деякі з них були не зовсім легальними.

Але зараз саме вони мені і були потрібні.

Наблизившись до жаданої будівлі, я сильніше натягнула капюшон на обличчя, і тільки після цього нерішуче потягнула на себе ручку дверей. Різкий запах міцних напоїв і смаженого м'яса одразу вдарили мені в ніс, змушуючи мимоволі його потерти. А невпевнені повадки і спроба здаватися непомітною одразу ж видали в мені рідкісного відвідувача такого роду закладів.

- Гей, малий, що тут забув? - До мене підбігла дівчина з вкритим ластовинням обличчям, старанно намагаючись виштовхати на вулицю.

Але де там! Мені будь-що потрібно було потрапити всередину.

- Я відвідувач, - кинула рознощиці цілих п'ять мідяків, і та подивилася на мене з цікавістю. - Принеси мені морс за той столик, - тут працівниця таверни все ж розгледіла в мені дівчину, і водночас якось багатозначно цокнула, похитавши при цьому головою:

- Буде зроблено, пані... пане, - помітивши, як я стиснулася, офіціантка все ж звернулася до мене, як до чоловіка. - Але вам краще сісти он туди, якщо не бажаєте швидко втратити свій гаманець, - вказала на протилежний кут приміщення, що виявився практично порожнім.

- Дякую, - простягнула дівчині ще одну монетку, тихо запитавши: - А як мені зустрітися з Кривим? - Це був єдиний позазаконник, про якого я хоч щось чула.

- Тссс, - руденька злякано озирнулася на всі боки, після чого нахилилася ближче. - Не раджу його шукати... це може закінчитися не надто вдало, - я помітила, як в очах моєї співрозмовниці промайнула жалість.

- Я знаю, але в мене немає вибору... - ми вже практично підійшли до вказаного рознощицею столу, і вона поспішила до барної стійки, залишаючи моє зауваження без відповіді.