Глава 13

«Зненацька» дуже вдале порівняння. Він застав мене зненацька.

- Тому що ... я здогадуюся, що ти ... не такий, як всі темні демони, ти ... особливий. Моє серце відмовляється тебе боятися, - пробелькотів мій тихий голос, і його пальці на моєму горлі розімкнулися. Його рука повільно ковзнула вниз, обвівши контур грудей, пролунав подих, і кінчик язика розсунув мої губи. І замість смерті, він подарував мені поцілунок.

- Твій чудовий Брайан повинен знати, що демон володіє правом не тільки на душу, але й на тіло, яке додається до неї. Пожалій цю людину, як ви люди це вмієте, і не роби дурниць, Софі, тому що серце твоє помиляється, мене потрібно боятися. Мене бояться навіть демони. Цю виняткову поблажливість я проявляю тільки до тебе, така моя примха. І не варто будити в мені монстра. Ти моя. Одягнися. Я віднесу тебе в колонію.

Дуже шкода, що сьогодні це не закінчилося. А я ж майже вже була готова померти, але ця ненависна гра тривала. Демон примчав до злощасної печери, опустивши мене на землю, і не перетворюючись, зник з поля зору.

Знову. Ця сумна і тяжка атмосфера безрадісних жертв. Ці зацьковані очі і змарнілі обличчя. Не може бути, що я витримаю тут стільки ж! Ні. Я не хочу! Рафаїл, я не можу! Я подумки застогнала і увійшла в середину буквально наштовхнувшись на Брайана.

- Софі? - схоже, він сильно засмутився, побачивши мене. – О, ні! Тебе так довго не було, і я вже подумав, що демон змилостивився над тобою.

- Дочекаєшся від нього, Рафаїл занадто жадібний. Привіт, Брайане, - видихнула я.

- Ох, Софі, - зітхнув він, притулившись до мене своїм лобом. - Учора один з демонів взяв, нарешті, душу Хуана, а сьогодні помер Пол. Я думав ти третя. Я так заздрю їм, вони тут пробули менше мого. А вона … ця Ліл…

- Підемо, прогуляємося. Не хочеться бачити Гарольда, - поплескала я його по руці.

Ми влаштувалися на великому, приваленому однією стороною до скелі, камені. І тут Брайан уважно придивився на моє обличчя. Роздивившись мої розпухлі губи, він різко відвернувся і стиснув кулаки. Щоб відвести його думки в інший бік, я запитала, перше, що прийшло з купи тих питань, що роїлися в моїй голові:

- Брайане, якого кольору були твої очі при денному світлі?

- Сині, ... по-моєму, - гірко кинув він, - Значить, він взявся за тіло?

- А хіба цього можна оминути? Не думай про це, тебе це не повинно турбувати. Ти робиш мені тільки гірше, надто вже явне співчуття, повір, я цього не заслужила. ... Рафаїл розповів мені, що всі ми тут за своєю особистою згодою, завдяки фразі - «я б віддав все, що завгодно». Ти пам'ятаєш, коли вимовляв щось подібне? - Здається, своїм тоном я змогла переконати Брайана, що домагання демона мене не дуже хвилюють.

- Софі ... я вже не пам'ятаю обличчя своєї матері, а ти питаєш мене про якісь кинуті на вітер слова! - він вимовив це з таким стражданням, що навіть страшно було уявити, скільки мук утримує в собі його серце. Мені здалося, що зараз його точка терпіння підійшла до крайньої межі, і якщо він не виговоритися - він збожеволіє.

- Я всіма силами намагаюся не думати про той світ, де залишилося стільки надій, але іноді спогади все ж навалюються самі собою, непрохано. А ти, своєю появою ще більше сколихнула їх. Ти чимось схожа на мою дівчину. Жах, як подумаю, що випало на долю моїх батьків і Аманди! Як довго вони відмовлялися вважати мене мертвим? Чи зберігають пам'ять про мене? Вона, ймовірно, вийшла заміж за іншого і забула мене. А мені так хочеться, щоб вони пам'ятали про мене, Софі! Щоб хоч хтось іноді згадував!

Я народився в Окленді, штат Каліфорнія, був пізньою і єдиною дитиною у своїх батьків. Вони, звісно, балували мене. Краща школа, коледж, тачки. Моя сім'я була доволі забезпеченою. Але до навчання мене не тягнуло, занадто багато мені давали свободи вибору. Я більше кайфував від бейсболу, підпільних тоталізаторів, ралі, вечірок та дівчат. ... Так нерозумно, так бездарно і даремно я проводив життя. Як згадаю, так за душу такий біль хапає! Я тільки тут зрозумів, що саме потрібно було цінувати. Майже все своє життя я був дурнем, поки випадково не познайомилося з Амандою.

Наша перша зустріч точно по сюжету старої мелодрами. Я поспішав на зустріч з друзями і налетів на неї на виході із супермаркету. Всі її покупки розсипалися. Незграбно вибачаючись, я само собою допоміг дівчині, і навіть запропонував їй її підвезти, ось такий виявився я потенційний лицар. Вона анітрохи на мене не сердилась. Я взагалі не пам'ятаю, щоб Аманда коли-небудь сердилась. Вона виявилася такою доброю, милою, усміхненою і абсолютно щирою. Вже через кілька хвилин, ми розмовляли з нею, як старі друзі! З нею було так легко, тепло, і затишно, немов я знав її з пелюшок. І всі мої минулі вчинки, якісь потуги стати крутим та змінити моє життя, здалися мені такими жалюгідними і нікчемними, що мені навіть стало соромно за себе, коли я дізнався її ближче. Таку людину, як Аманда, я ніколи раніше не зустрічав. Стільки оптимізму, любові до життя, завзятості, в одній тендітній дівчині, яка буквально у всьому поганому, знаходила щось хороше. Аманда жила з матір'ю, дуже й дуже скромно. Справа в тому, що її мати була сліпою. А вона доглядала за нею, працювала і ще намагалася здобути освіту. Мені навіть іноді здавалося, що Аманда ніколи не спить. Я став заходити до неї майже щодня. Закинув друзів, вечірки та ігри. Приходив до неї і сидів як ідіот! Просто спостерігав, як вона пурхає по будинку, щебече з матір'ю, перекидався з нею простими фразами, і навіть не помітив, як по вуха закохався. Вона одна стала мені потрібна. Вона здавалася мені такою вразливою, і в той же час незламною. У неї було незрівнянне відчуття гумору, і своєю добротою вона немов сонце зігрівала тих, хто був поруч із нею. Якби не Аманда, життя її матері протікало б у повній темряві. А завдяки дочці, яка співала для неї, підбирала такий яскравий і насичений опис всього, що відбувається навколо, будь-яких дрібниць, що, слухаючи її, бідна жінка уявляла собі і ніби бачила все це на власні очі. Аманда змінила мене, наповнила моє життя сенсом та світлом, я став чітко розуміти, чого ж я хочу від життя. ... А потім це все зникло, це пекло поглинуло мене, нібито кат відтяв мою голову на пласі. Я дуже чітко пам'ятаю той день. Кожен, хто потрапляє сюди, чітко пам'ятає останні хвилини.