Глава 9

Природне заглиблення в породі виглядало, як величезна миска з похилими краями. У ній вирувала та пінилась вода, притягаючи мене до себе, немов чаша з амброзією. Це була мрія, яка ось-ось мала здійснитися!

- Це не окріп, можеш сміливо залазити! - я почала звикати до його голосу. - І тобі не знадобиться ані губка, ані шампунь. У воді присутні хімічні сполуки, які змивають бруд самі собою.

Чи потрібно було соромитися демона, який стільки всього знав про тебе? Чи варто було приховувати від нього своє тіло, коли він п'є твою душу? Так, але ... адже він чоловік! Я ніяково коливалася, повернувшись до нього спиною. До свого жаху розуміючи, що він чує всі мої думки, і що напевно його це страшенно забавляє. Обертатися та дивитися в ці очі зараз зовсім не хотілося. Рафаїл стояв позаду, не видаючи жодного звуку. А раптом передумає? Тому я швидко зняла з себе весь одяг і залізла в це природне джакузі.

Яке ж це було блаженство! …Не передати словами! Хотілося плакати від радості! Я притулилася до покатого краю, заплющивши від задоволення очі. Раптом його руки обхопили мою голову, закинувши її назад. Демон вп'явся в мене своїм ротом, жадібно втягуючи в себе цілющу для нього енергію душі. У мене навіть не було сил і бажання опиратися йому. Нехай п'є! Адже мені так добре тут, в цій ласкавій теплій воді! Може, мій стан радості хоч якось розвіє його власну духовну темряву.

Демон напився з мене, але мою голову все ще не відпускав, продовжуючи стискати долонями моє закинуте обличчя. Він знову схилився до мене. …І ось тепер це вже був поцілунок! Дуже обережний, ймовірно він боявся зіпсувати його смак моїм страхом. Він м'яко провів своїм язиком по моїх губах, пестячи пальцями мої скроні, і прошепотів:

- Так, я ще й до всього іншого чоловік, який має свої природні бажання, - Рафаїл знову поцілував мене, трохи піднявши з води. Вмить мені стало дуже жарко, серце калатало наче навіжене! Схоже, вода все ж стала закипати, обдаючи мене гарячою парою! Від цього в голову вдарила спека, мені стало важко дихати, і я чогось обхопила його за шию, насолоджуючись вже не тільки водою. У вмінні цілуватися він був неперевершеним! Його звабливі демонічні чари майже обволокли мій мозок і все моє єство, поки раптом в моїх думках не проступив понівечений шрамами Брайан. ... Ми відскочили один від одного одночасно! Я злякалася, що Рафаїл побачив це в моїх думках, але злякалася не за себе.

Я почала старанно митися, не обертаючись в його сторону. А він спасибі йому, нічого не коментував, але я чула, що він поруч, він грав камінчиками.

- Ти зібралася сидіти там вічно? - запитав він через деякий час невдоволено. - Знаєш, скільки ти полощешся тут, якщо перевести на людський час? Півтори години! Ти вже майже стерильна!

- Ти що втомився? Хм, хіба демони можуть втомлюватися? У тебе стільки вільного часу, а що ти робиш, коли не на полюванні? Підглядаєш за іншими дівчатами або сієш зло? - заторохтіла я, все так само, не обертаючись і наполегливо не бажаючи вилазити з води.

- Мені що потрібно відповідати на всю цю маячню? - пирхнув він. - Людському розуму це осягати не обов'язково!

- Я просто дуже не хочу повертатися туди, - гірко зітхнула я, згадавши бруд, нещасні обличчя, голод та спрагу.

- Це чому ж? - тепер в його голосі я явно почула підозріло уїдливі нотки. Його точно зачепили мої думки під час поцілунку. Я не відповіла. До чого?

Нарешті, повернувшись до нього обличчям, я вилізла зі своєї райської купелі. Демон стояв ліниво притулившись до скелі, зігнувши одну ногу в коліні. І виявилося, що я даремно тушувалася, в його очах не було моторошно хтивого інтересу до мого оголеного тіла, як ніби він бачив мене таку вже тисячу разів.

- Бачив, - посміхаючись, кивнув він.

Я відчула, що червонію і опустила очі в пошуках свого одягу, але замість нього на землі лежав якийсь темний балахон.

- Одягай, він чистий. Ти ж не хотіла знову натягувати на себе ці лахміття?

Це був просто якийсь нонсенс! Я підняла на нього свої здивовані очі, в яких розлилося море подяки. Немислимо, він збирається викрасти мою душу, а я йому ще й спасибі говорю! Того й гляди, що ми з ним скоро подружимося!

- Але вони можуть не дозволити мені. Це типу сукня, довга простора, але без рукавів, - пробурмотіла я, натягуючи на себе приготовлений ним одяг.

- Вони, - зробив наголос Рафаїл, - Не посміють навіть пальцем доторкнутися до тебе! - В його голосі почулося шипіння. - А якщо хтось, з якимись помислами розпустить руки. ...Ти розумієш, що мене краще не злити, так, Софі? - це питання і натяк були майже прямими.

- А у тебе тут випадково фен не завалявся? Хоч би не застудитися при польоті з мокрою головою, - недбало промовила я, посміхнувшись. Треба ж, я з ним кокетую!

- Не нахабній, Софі, - з усмішкою відповів він. - Це не заподіє тобі шкоди. Йди сюди!

Я слухняно підійшла ближче, і він простягнув мені велике рожевощоке яблуко, яке мало неймовірно смачний аромат.

- Яблуко, - задумливо промовила я, розглядаючи плід в своїй руці. - Демон спокусник. А це не ти випадково підсунув яблуко Адаму та Єві? - я знову посміхнулася і встромила свої зуби в соковитий бік.

- Ні, це був один з моїх братів, - відповів Рафаїл, заглядаючи мені в очі занадто пильно.

- Що ти там побачив? - як гусінь плодожерка, не відриваючись від яблука, запитала я.

- Коли ти була в нейтральній зоні, я не міг розглянути твої очі з поблизу. Я знав, що коли ти щаслива - вони стають бурштиновими, коли сердишся - зеленими, а коли у тебе в голові розгардіяш - вони стають брудно-болотними. Але зараз я помітив, що в твоїх усміхнених бурштинових очах стрибають золотисті іскорки, немов у них хлюпається твоя душа! Ти знаєш, що твоя душа золотистого кольору?

- Мене, наприклад, ... вражає те, що саме в цей момент вони бурштинового кольору. Невже я щаслива? - знизуючи плечима від незручності, відповіла я, намагаючись відвести від нього очі. Але він не дозволив мені цього зробити. І я запитально додала: