Глава 8

Приземлилися ми серед величезних гладких чорних валунів, які були тут немов посіяні кимось серед вицвілої бляклої рівнини. Демон опустив мене на майже безбарвну траву між кам'яних стовпів, і, відійшовши в сторону, несамовито почав виривати з землі те каміння своїми потужними лапами, складуючи з них напівкруглу стіну приблизно мого зросту.

Мені здалося, що цим, на мій погляд, марним заняттям чудовисько зганяє свій гнів.

Коли він зайшов за ріг новозбудованої стіни, то з іншого боку вийшла вже неймовірно приваблива подоба чоловіка, який одразу накинувся на мене зі звинуваченнями, ніби захищаючись, від нав'язуваного йому почуття провини:

- Це не я занадто багато взяв! Це ти вирішила заморити себе голодом! Відповідай, чому відмовлялася від їжі?! - але, побачивши, що крім гавкаючого кашлю, від мене йому нічого не дочекатися, він ривком підняв мене на ноги, міцно притиснувши до свого тіла, і вп'явся в мене своїм ротом. Тільки тепер, він ніби вдував в мене щось. Щось проникало в мене, в мою кров, в кожну клітинку тіла, пускаючи адреналін по венах. І я миттєво відчула себе краще. Пройшла хвилина, друга, десята, демон дивився на мене не відриваючись. Більше ніякого кашлю, і це неабияк радувало, не зважаючи нінащо.

Я наївно спробувала вивільнитися, але куди там! Це було все одно, що зрушити цю кам'яну стіну, яку він тут побудував. Згадавши про стіну, він одразу потягнув мене до неї, як виявилося, аби захистити від вітру.

- А тепер можеш мені пояснити в слух, бо в твоїх думках я бачу одну лише впертість, чому ти не їси як всі інші?! - прошипів Рафаїл, свердлячи мене сердитим поглядом темних сил.

- А чому ти не п'єш душі через страх і ненависть, як всі інші?! - обурилася я, раптом зміцнівши. - Напевно, тому що у мене теж є свої переваги в їжі! Я просто фізіологічно не можу їсти те, що їдять вони! Я ніколи не буду жерти м'ясо та пити кров тих тварин!

- Просто чудово! - кинув демон. - Ти закочуєш мені істерику? А якщо я буду кожен день приходити до вас в печеру, і ти будеш спостерігати перед собою, як корчяться від болю тіла твоїх жалюгідних одноплемінників - тоді ти часом не передумаєш?

- А тобі буде приємний смак тих ковтків, що ти збираєшся зробити, якщо в мені буде одна лише огида?! 

 Якби я подумала, а потім сказала, то, напевно, я відповіла б йому інакше, а не кидала виклик демону з такою легковажною зухвалістю.

Він загарчав, і на його гарне обличчя наповзла зовсім неприваблива лють.

- Ти будеш мене шантажувати? Я ж можу і передумати!

- Ні, тобі сподобався солодкий смак, як і мені смак того винограду. Я просто хочу з тобою домовитися, - напевно, він вдув в мене не тільки свою силу, але ще й скажену впевненість. Я мало не на рівних сперечалася з породженням пекла.

- Жертва не може домовлятися з мисливцем! - гаркнув Рафаїл.

- Так, якщо цей мисливець випадково не гурман! Я не прошу вишуканих страв, просто води і грубого хліба ... хоча б шматочок, - з різкого тону, мій голос перейшов на благальний. Але я спокійно та безстрашно дивилася йому в очі, бо що мені вже тут втрачати.

- Потім, це тобі вже не буде доставляти задоволення, - з сумнівом промовив він, звузивши свої чорні, як пітьма очі.

- Щоб доставити радість не потрібні грандіозні зусилля та незбагненні хитрощі, - зітхнула я. А він раптом вибухнув сміхом. Виявляється, Рафаїл міг так само легко переходити з одного стану в інший.

- Ти будеш мене навчати? Мене? Стародавнього первородного демона Темряви? Ти? - задихався він від спазмів.

- Нещодавно ти сказав, що я недооцінюю себе, - заперечила я, мимоволі замилувавшись цим усміхненим обличчям.

- Хм, ця гра стає все цікавішою. Ти дуже ризикуєш, в тому плані, що можеш постраждати сильніше ніж інші. З тебе я можу взяти більше, ніж душу! Мені вже потрібно більше!

- Що ж може бути більше ніж душа? - вже здивувалася я. – Адже навряд чи тіло?

- Звичайно, ні! Тіло доступніше і ще більш беззахисне, - хитнув він розкішним волоссям. - Я не тільки візьму собі твою душу. Для початку ти впустиш мене всередину неї!

Це виявилося складніше. Що він мав на увазі, і чим одне відрізняється від іншого, адже результат все одно один? Але уточнювати не хотілося, тим більше що вибору я так зрозуміла, у мене вже не було.

Він знову зайшов за вигин кам'яної стіни, і вже через секунду повернувся зі шматком свіжого хліба та пляшкою води. З гідністю, прийнявши від нього їжу, я сіла на траву, притулившись до каменів, і почала наминати свіжий хрусткий хліб, запиваючи його чистою водою.

- Ти навіть собі не уявляєш, але смачніше за це нічого немає, - не поспішаючи пережовуючи, сказала я йому. Цього разу я їла повільно, розтягуючи задоволення. Демон стояв поруч, як завжди оцінюючи мене з боку своїм пронизуючим поглядом:

- Дозволю собі не погодитися з тобою, але сперечатися не стану, - сказав він серйозно.

Відтягуючи час, я вирішила знову його розговорити:

- Чому я тут, Рафаїле? У цьому ... пеклі?

- Хм, запитала прямо. Відповідь тобі не сподобається. ... Я привів тебе сюди, бо захотів, щоб саме ти увійшла в мій світ, і належала мені. Я чекав на тебе, ти не помітила?

Відповідь мене дійсно ошелешила. Завмерши зі шматком хліба в руці, через час я прошепотіла:

- Але чому я?! За що?

- Випадково. Я побачив тебе спонтанно. Ми можемо бачити людей в їхньому світі, прямо звідси. Нудьгуючи і блукаючи від однієї душі до іншої, я раптово натрапив на тебе. Чимось ти мене зацікавила в той момент, і я затримався на тобі трохи довше, ніж на інших. Мені стало цікаво, я зазирнув в твої думки і вже не зміг відпустити. Я знаю про тебе все Софі!

До свого ураженого подиву та розгубленості, я знову закашлялася, рефлекторно, вже чисто на нервовому ґрунті:

- І що ж ти знаєш про мене? - тихо поцікавилася я, хрипким голосом не повіривши йому до кінця.

І Рафаїл променисто посміхнувся своїми сліпучими білими зубами: